Цей ранок почався дуже по-осінньому, з густого туману. Він поглинав звуки і кольори, обгортаючи маленьке містечко Босковіце атмосферою таємничості. А десь на горі височів замок - я це знала, хоч і не бачила його. До замку вела мальовнича дорога, встелена килимом жовтого листя, яке падало крізь туман і лягало під ноги. Ми ще не відвідали жодної пам'ятки, а поїздку вже можна було вважати успішною!

Приїхали до мене друзі, і одним з обов'язкових пунктів розважальної програми вибрали Прагу. Ну що ж, нехай буде Прага! Тільки, пам'ятаючи мій перший візит до столиці, я запропонувала їхати на світанку - і більше встигнемо, і туристів буде менше і я зроблю гарні фото. Так ми й вчинили, і друзі навіть не скаржились та старались виглядати радісними ;)

Нехай назва не вводить вас в оману - замок насправді старий, походить з 1493 року. Він стоїть на високій горі, куди треба дооовго-довго підніматись по лісовій стежці. Але я знала, що він того вартий, бо коли дивилась на околиці Брна в Google Earth, ще у Львові, фотографії Нового граду мене вразили. І в труднощах переїзду мене втішала думка, що винагородою стане доступність таких затишних і романтичних місць.

Спершу трохи про дорогу.
Напередодні поїздки я знайшла найоптимальніший маршрут від дому до замку, розписаний по хвилинам, з трьома пересадками. От і перевіримо, чи дійсно транспорт ходить так справно, і чи доїдемо ми за 45 хвилин! Купуємо квитки на 90 хв (про всяк випадок), сідаємо в трамвай, вибігаємо з нього на потрібній зупинці і ледве встигаємо пересісти на автобус, потім знову на трамвай, і знову на автобус. Останній довіз нас прямо до підніжжя замку. Все ж таки, це зайняло більше часу... аж на 2 хвилини :-Р
Це був захоплюючий квест, і він показав, що чеським інтернет-розкладам можна довіряти і ефективно планувати свій час. Або нам просто пощастило ;)

За 20 крон ми отримали базові вхідні квитки, що дозволяють пересуватись по території, відвідувати пусті приміщення і деякі експозиції. Це все що нам потрібно, я не дуже люблю екскурсії і палацові інтер'єри ;) Крім нас блукало ще декілька родин, люди не купчились в проходах і не лізли в кадри - замок тільки-но відкрився.

Палацова частина вже добре відреставрована і оштукатурена, по її залам водять екскурсії, і там є затишні маленькі дворики. Можна також піднятись на невелику башту, де з вікон видно іншу частину замку - більш фортечну. Туди ремонти ще добираються, зате відкритий вхід у вежу, з якої по оборонній стіні можна перейти у сусідні вежі, а з бійниць відкриваються чудові краєвиди на навколишні зелені ліси і поля.

На ці поля ми і вийшли крізь браму з іншої сторони замку. Хоча цей вхід навіть більш парадний - до нього веде алея, а під стінами зберігся виразний рів (хоч зараз по ньому проходить стежка і стоять скамієчки). Алея веде повз старовинну каплицю з ХІІ століття - єдину споруду, що залишилась від середньовічного селища Вевержі.

Поле продувалось по-осінньому свіжим вітром, я із задоволенням підставляла йому обличчя і раділа що ми тут, і раділа що вдягла теплу кофту. Ми сиділи на піддонах, які хтось завбачливо поклав на траві, і пили гарячий чай з термоса. Над замковими баштами пропливали хмари, торкаючись землі дощем. Випередивши одну з таких хмар, ми повернулись додому і спостерігали рясну зливу вже з балкону.
Добре, все-ж таки, жити в Європі...

Мене зазвичай цікавлять маленькі затишні містечка, столиці я частіше оминаю. Прага - одне з небагатьох виключень, бо ж заради такого казкового старого міста можна пробачити його столичність. Правда? Але тоді я ще не усвідомлювала масштабів катастрофи... Це вам не Київ! Це - відоме європейське місто. І тисячі туристів з'їдають його атмосферу, заповнюють старі вулиці собою, витісняючи з них затишок і настрій. Мозком розумієш, що навколо - краса, але в душі нічого не відгукується.

Взагалі-то, спершу треба було йти до замку, який маячив орієнтиром над деревами. Але скансен був ближче, і ми на радостях побігли туди. Там теж прикольно - просторо, зелено, можна заходити в усі будиночки. Спершу робітниця музею провела нас (і ще групу українців) до дерев'яної церкви, і розказала про її історію та легенди. Говорила вона словацькою, повільно і виразно, і все було зрозуміло! Іконостас походить з такого-то року, там зображено те і те, а підвісна дерев'яна конструкція врятувала село від холери. Далі ми ходили вже самостійно, підглядаючи в інформаційну брошурку. Обійшовши всі експонати, доріжка вивела нас до ресторану - дуже доречно, бо ми вже зголодніли ;)

У ресторані ми нарешті познайомилися з деякими національними стравами Словаччини - бринзовими галушками і часниковим супом! Їхні галушки мають багато спільного з закарпатськими стравами - основна частина без смаку, а зверху пересолена бринза і присмажені шкварки. Спробувати цікаво, але не знаю чи замовила б я це вдруге ;)

Підкріпившись, можна штурмувати замок! З колонок біля входу лунає середньовічна музика, вздовж стін літають хижі птахи (здається, боривітри).
Отримуємо нову екскурсійну роздруківку і вирушаємо досліджувати лабіринт внутрішніх дворів та башт. Кожен двір відкриває замок з нового боку, в усіх баштах і палацах є цікаві експонати, що розказують про різні етапи історії замку. Деякі місця ще виглядають зруйнованими, але майже всюди можна зайти по прибудованим сходам. Можна навіть залізти на найвищу вежу! Під самим її дахом - кругла кімната з вікнами на всі сторони, і над кожним вікном написані назви гірських вершин, які можна звідти побачити. Читаю назву "Lomnický štít", і згадую, що це одна з найвищих гір у Високих Татрах. Але нічого такого не виділяється на горизонті... Чекайте, а що то за дивна плямиста хмара? Аааа, це не хмара, це і є засніжена скеляста гора! Оце так масштаб! А без напису я б і не звернула увагу :-Р

Обійшовши все від підземелля до найвищої башти, ми попрямували на сусідній зелений пагорб. Там можна перепочити, милуючись панорамним видом на замок, який залишив нам незабутні враження...

В Прешові у нас був готель, тому, як це зазвичай буває, фотографій звідси не багато. Бо пофоткати місто можна в будь-який час, ми ж тут кожен день ходимо, правда? Але ж не тоді, коли ми з важкими рюкзаками йдемо до готелю, і не по дорозі на вокзал коли їдемо до чергового замку, і не по поверненні, коли ми втомлені і голодні шукаємо де повечеряти... А в останній день, коли вже нема куди відкладати ;)

Та навіть без фотоапаратів ми багато ходили по місту, роздивляючись його на шляху. Хоч старий центр Прешова і не великий, подивитись там справді є на що! Головна домінанта міста - готичний собор св. Мікулаша. Він розташований на вузькій алеї, що розділяє Головну вулицю на пішохідну і проїжджу частини. Там приємно гуляти і роздивлятись архітектурні деталі. Багато будинків незвичної форми, деякі прикрашені розписами або ліпниною, на фасадах живуть дивні скульптури...
А ще там можна зустріти паралель, що пробігає містом :) Годувати і дражнити її заборонено, а гладити хіба на власний ризик. Я ризикнула ;)

Ще одна цікава вулиця - Флоріанова. Місцями вона проходить прямо крізь будинки, вигризаючи в них широкі арки, тому сприймається як великий двір. Вечорами тут стає людно, пивні і піцерії повні відвідувачів, що спілкуються або дивляться футбол, за морозивом вишиковуються черги.



Перед від'їздом ми знайшли башту міських укріплень, що була перебудована на водонапірну ще в XV ст. А поряд з нею - стара недіюча гідроелектростанція з іржавими механізмами.

Лише з їжею в Прешові у нас були проблеми - одні кафе зачинені, інші не подобаються, в якихось є лише десерти... Останні два дні ми взагалі їли в китайських ресторанах :) А що - страви незвичайні, порції великі, і смачно! Все ж цікавіше, ніж піцерія ;)

Вокзали міста - великі і зручні, автобусний через дорогу від залізничного, звідти до центру 25 хв. пішки. Порозумітись з касирами можна, вивчивши кілька фраз словацькою, і їхні відповіді зрозуміти не важко - мови дуже схожі. А дядечко в продуктовому кіоску біля вокзалу взагалі порадував:
- Where are you from?
- Україна!
- Ааа, то можете вільно говорити і співати - я знаю українську!
:)

Прешов був нашим домом на час поїздки, і цей вибір виявився дуже вдалим!

Кошиці стали для нас брамою Словаччини - там ми вийшли з поїзда, і там же провели останній день подорожі. Від вокзалу, повз парк і палац з зеленим дахом, веде залита ранковим світлом вулиця. А прямо по курсу здіймається вежа готичного храму, найбільшого в Словаччині. Собор св. Єлизавети стоїть на своєрідній видовженій площі, яку обтікає головна вулиця міста. Словаки не заморочуються з назвами центральних вулиць, в багатьох містах це просто Hlavná - не заблукати ;)
За величезним собором ховається костел св. Михайла - ще старша готична пам'ятка. Все навколо прикрашене квітучими клумбами і фонтанами, в яких купаються голуби. На іншій стороні площі - оперний театр, трохи схожий на Львівський.

Сама ж Головна вулиця - пішохідна, з вело-доріжками і безліччю кафе та ресторанів на будь-який смак. Літніми терасами заставлені всі тротуари, тож гуляти зручніше по недіючим трамвайним коліям посеред широкої дороги. І роздивлятись різнокольорові фасади будинків ;)

Між іншим, це не прапор України, як вам могло здатись ;)
Це прапор Кошиць - жовта смуга зверху, а посередині герб

Мені дуже сподобались вузькі вулички, що огинають центр за кілька кварталів від головної площі - там тихо і безлюдно, можна знайти затишні атмосферні кав'ярні.
До речі, серед кав'ярень, в яких ми побували, я б виділила дві найцікавіші. Для любителів морозива - Urban-Cafe (вул. Vrátna 4). Там можна скуштувати таку дивину як гаряче морозиво (horúca zmrzlina :) ), і таку смакоту як бельгійські вафлі (в Бельгії я якось провтикала цей момент...)
А для любителів чаю - Čajovňa Amana (вул. Alžbetina 55). Не треба лякатись непривітного фасаду будинку, а варто пройти у двір і завітати до кімнат чайовні, де знайдете великий вибір чаїв та чайних напоїв. Яка це насолода - напитись заварного чаю, після всіх цих пакетиків!.. :)

Загалом Кошице - дуже приємне місто, ми вже вигадуємо причини повернутись туди знову ;)

В поїзді по дорозі в Амстердам я читала роздруківки пішохідних екскурсій, і все здавалось захоплююче цікавим! Але я не збиралась повністю їм слідувати, тільки виокремила найцікавіші пункти і приблизно накреслила в уяві наш власний маршрут, бо на все часу точно не вистачить.

Столиця Нідерландів зустріла нас похмурим небом і дрібним дощиком. Від вокзалу ми пішли в напрямку центру, і якось інтуїтивно одразу потрапили в квартал червоних ліхтарів :) А тут на площі Oudekerksplein розташована найстаріша пам'ятка Амстердама - готична церква Oude Kerk (XІV ст). Хоча площею це важко назвати, більше схоже на тісну вуличку, що огинає церкву так, що в повний зріст її можна сфотографувати хіба що з боку каналу. Та головне в цьому місці - не вигляд церкви, а той контраст, який вона створює з навколишніми будинками, адже в їхніх вітринах виставляється неабиякий товар - повії в еротичній білизні... Зверхньо зиркають на перехожих повнотілі мулатки, привітно посміхаються стрункі кралі... Таке дивне, символічне сусідство релігії і розпусти, як алегорія морального стану сучасного суспільства! А ще це дуже практично - нагрішив і тут же через дорогу покаявся ;)

Якщо підняти погляд від звабливих жриць кохання, можна здивуватись кривині старих будинків - стоячи щільно один до одного, вони умудряються все ж похилитись в різні боки. А перспектива вузьких вулиць, що розходяться звідси променями, взагалі лякає - здається, що будинки нависають над тротуаром. Так і має бути, щоб зручніше було піднімати вантажі на верхні поверхи через вікна (за допомогою балки з крюком, що закріплена під дахом).

На центральній площі під назвою Dam, звісно, натовпи людей. Всі вбачають там щось надзвичайно цікаве - Королівський палац (класична сіра глиба), церква Nieuwe Kerk (готична сіра глиба), музей воскових фігур (звичайна сіра глиба)... Яке б історичне/туристичне/знамените це все не було, а мене якось не вразило. Тож я лиш зробила кілька кадрів "для галочки" і пішла далі блукати вздовж каналів :)

Гуляючи по Амстердаму, треба пильнувати, чи йдеш по правильному тротуару :) Бо я постійно уверталась від стрімких велосипедистів, поки не зрозуміла, що йду по велосипедній доріжці. Тут всюди кидається в очі, що велосипед - найпопулярніший засіб транспорту, вони стоять скрізь, де тільки можна припаркуватись - біля кожного дерева, стовпа, огорожі... Але найкраще виглядають мости через канали, де різномасті ровери щільно обліпили поручні.
Такі побутові дрібниці і створюють атмосферу Амстердама!

Замок Гаасбек схований у величезному парку на околиці однойменного села. Доріжка від входу в парк веде під кронами високих дерев, з одного боку внизу видніється водойма, і кожне відгалуження стежки виглядає привабливим для прогулянки в цьому царстві зеленої тиші, але наша мета - замок. Ось він і визирає за черговим поворотом! Вийшовши на галявину перед в'їзною брамою, я вже уявляю, які гарні види відкриваються на замковий пагорб знизу, і вже готова бігти навколо фотографувати, але пан Славомир впевнено веде нас до середини. Я зазвичай не дуже цікавлюсь музеями та інтер'єрами, надаючи перевагу фотографуванню пам'яток ззовні, особливо здалеку. Але тут я скромний гість, тож не наполягаю на своєму :)

Проходимо повз касу, де за символічну вхідну плату (1 євро для студентів) кожен отримує інформаційну роздруківку і прилад для прослуховування екскурсії (схожий на тв-пульт з кнопками, кожна з яких активує відповідну аудіо-доріжку). Чекаючи на екскурсовода, ми погуляли внутрішнім двором замку, що обсаджений трояндами і охайно підстриженими кущами, поміж яких ходять павичі. Паралельно фотографуванню я слухала аудіо-екскурсію, з якої дізналась, що...

... Вперше замок тут звели близько 1236 року, з тих часів його кілька разів руйнували і відбудовували знову, а сучасного вигляду він набув вже у 1887—1889 роках. Архітектор перебудував замок згідно романтичних уявлень того часу про середньовіччя, а не відновлюючи його історичний вигляд. Остання володарка замку, маркіза Вісконті, заповіла його державі, і її майно перетворилось на музейні експонати, які ми мали змогу оглянути, коли пройшли з гідом до замкових приміщень. Проводячи нас трьох і ще чотирьох франкомовних туристів з кімнати в кімнату, гід коротко розказував про кожну з них - спершу французькою, потім англійською, після чого ми вмикали на пультах потрібну кнопку і слухали історію цієї кімнати (всього їх було десь 27).

Тогочасна знать цікавилась екзотичними краями і народами, тому на стінах можна побачити гобелени з циганами (які відрізняються від інших лише смугастим одягом). Також є "китайський кабінет" з різьбленими дерев'яними меблями і фарфоровими вазами, а з його стелі звисає фігура крилатого монстра з очима-лампочками.
Деякі ліжка в замку виглядають маленькими, тому що не прийнято було спати в повний зріст - це асоціювалось зі смертю.
За традицією, тіло померлого та його серце ховали окремо - вважалось, що це збільшить шанси душі потрапити до раю.

Мені було дуже цікаво, і я не пожалкувала, що ми зайшли в музей. Єдиним недоліком екскурсії було те, що не можна ходити по приміщенням замку без гіда (своїм темпом ми б справились значно швидше і не так би втомились).
Перед від'їздом, залишивши своїх супутників відпочивати на кам'яній лавці, я побігла навколо замку та спустилась до ставків. Мої очікування справдились - звідти замок дійсно виглядає найгарніше!

У зеленому парку дуже затишно, тихо і майже безлюдно, де-не-де стоять дерев'яні лавки зі столиками, так і запрошуючи присісти...

Тут є все, чого прагне романтична душа: замок з баштами, парк з озерами, павичі... Для повного пафосу не вистачає тільки лебедів і рожевого пегаса ;)