Нехай назва не вводить вас в оману - замок насправді старий, походить з 1493 року. Він стоїть на високій горі, куди треба дооовго-довго підніматись по лісовій стежці. Але я знала, що він того вартий, бо коли дивилась на околиці Брна в Google Earth, ще у Львові, фотографії Нового граду мене вразили. І в труднощах переїзду мене втішала думка, що винагородою стане доступність таких затишних і романтичних місць.

Спершу трохи про дорогу.
Напередодні поїздки я знайшла найоптимальніший маршрут від дому до замку, розписаний по хвилинам, з трьома пересадками. От і перевіримо, чи дійсно транспорт ходить так справно, і чи доїдемо ми за 45 хвилин! Купуємо квитки на 90 хв (про всяк випадок), сідаємо в трамвай, вибігаємо з нього на потрібній зупинці і ледве встигаємо пересісти на автобус, потім знову на трамвай, і знову на автобус. Останній довіз нас прямо до підніжжя замку. Все ж таки, це зайняло більше часу... аж на 2 хвилини :-Р
Це був захоплюючий квест, і він показав, що чеським інтернет-розкладам можна довіряти і ефективно планувати свій час. Або нам просто пощастило ;)

За 20 крон ми отримали базові вхідні квитки, що дозволяють пересуватись по території, відвідувати пусті приміщення і деякі експозиції. Це все що нам потрібно, я не дуже люблю екскурсії і палацові інтер'єри ;) Крім нас блукало ще декілька родин, люди не купчились в проходах і не лізли в кадри - замок тільки-но відкрився.

Палацова частина вже добре відреставрована і оштукатурена, по її залам водять екскурсії, і там є затишні маленькі дворики. Можна також піднятись на невелику башту, де з вікон видно іншу частину замку - більш фортечну. Туди ремонти ще добираються, зате відкритий вхід у вежу, з якої по оборонній стіні можна перейти у сусідні вежі, а з бійниць відкриваються чудові краєвиди на навколишні зелені ліси і поля.

На ці поля ми і вийшли крізь браму з іншої сторони замку. Хоча цей вхід навіть більш парадний - до нього веде алея, а під стінами зберігся виразний рів (хоч зараз по ньому проходить стежка і стоять скамієчки). Алея веде повз старовинну каплицю з ХІІ століття - єдину споруду, що залишилась від середньовічного селища Вевержі.

Поле продувалось по-осінньому свіжим вітром, я із задоволенням підставляла йому обличчя і раділа що ми тут, і раділа що вдягла теплу кофту. Ми сиділи на піддонах, які хтось завбачливо поклав на траві, і пили гарячий чай з термоса. Над замковими баштами пропливали хмари, торкаючись землі дощем. Випередивши одну з таких хмар, ми повернулись додому і спостерігали рясну зливу вже з балкону.
Добре, все-ж таки, жити в Європі...

Мене зазвичай цікавлять маленькі затишні містечка, столиці я частіше оминаю. Прага - одне з небагатьох виключень, бо ж заради такого казкового старого міста можна пробачити його столичність. Правда? Але тоді я ще не усвідомлювала масштабів катастрофи... Це вам не Київ! Це - відоме європейське місто. І тисячі туристів з'їдають його атмосферу, заповнюють старі вулиці собою, витісняючи з них затишок і настрій. Мозком розумієш, що навколо - краса, але в душі нічого не відгукується.