Навесні ми не могли виїжджати за кордон через оновлення документів, а у подорож все ж таки хотілось, тому наші погляди вперше сфокусувались на Швеції і зупинились на Готланді.

Готланд - це великий острів у Балтійському морі, дістатись туди можна літаком або поромом. Ми взяли авто на прокат і вирушили по воді. На Готланді ми поселились в милому гостьовому будиночку при дорозі в лісі, де кожного ранку снідали за дерев'яним столом надворі, слухаючи щебіт пташок. І кожного дня їздили в цікаві місця, якими переповнений Готланд, та швидко стало ясно, що всі їх ми не встигнемо відвідати.

Нашим улюбленим місцем став острів Фуріллен, а саме залишки фабрики на ньому. Після занепаду вапнякової індустрії в 1970-х цей острів був закритим військовим об'єктом, а вже у 2000-х на території фабрики облаштували готель та елітний ресторан і це місце стало туристичним.

Ми приїхали до початку туристичного сезону і застали Фуріллен без ознак життя - індустріальним, покинутим, загрозливим і мальовничим. По території можна було вільно пересуватись, ніяких охоронців чи заборонних табличок. Навіть пройти по зруйнованому бетонному пірсу до іржавого крану можна було на власний ризик, чим ми скористались не один раз.

Два дні підряд ми їздили на острів Форьо - менший сусід Готланда. Його вузькі дороги приємно звиваються крізь соснові ліси, часом вирулюючи і до узбережжя. Велика частина острова - це природні заповідники. На кам'янистих пляжах стоять знамениті рауки - вапнякові моноліти, що століттями формувались водою та вітром.

Також на узбережжі можна знайти старовинне рибальське поселення Helgumannen. Щоправда, воно здалось нам дещо штучним - більшість будиночків свіжо-відреставровані, навіть запах лаку ще не вивітрився.
Ще на Форьо збереглось багато старих вітряків, а на самому дальньому кінці острова стоїть гарний 30-метровий маяк XIX ст.

Окремої згадки заслуговують готландські церкви. По середньовічній церкві збереглось ледве не в кожному селі - тоді їх будували як ознаку заможності громади, а Готланд в XIII ст. якраз процвітав як центр торгівлі та перевалочний пункт хрестових походів. На відміну від більшості європейських храмів тих часів, місцеві церкви ніколи не були перебудовані, тому це справжній скарб історії та архітектури. Ми подивились 7 (на жаль, лише зовні) з 93.

Ну і залишилось розказати про столицю Готланда - місто Вісбю. Це найкраще збережене середньовічне місто Скандинавії, воно оточене оборонною стіною з 36 баштами, утикане руїнами церков і входить до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Не менш важливим фактом є те, що там знаходиться найбільший у Європі магазин морозива, з понад 100 різними смаками! Ми взяли шість на двох, в тому числі мою "мрію ідіота" - з попкорном. Але приз смакових симпатій завоювало трояндове морозиво.

Гуляючи по Вісбю, ми вирішили, що це найгарніше місто Швеції, і поступово стали обговорювати, в якому з його будинків ми б оселились.

В останній вечір подорожі я згадала, що так і не спробувала традиційний готландський десерт - шафрановий млинець. Він точно був у одному з придорожніх кафе, де ми якось обідали. Приїжджаємо туди, а вони кажуть "вибачте, ми зачиняємось за три хвилини". Але ми попросили запакувати з собою, і поїли млинець з чаєм на їхній же терасі, слухаючи спів коса.

Останній захід сонця на Готланді ми зустріли на березі заливу з видом на діючий вапняковий завод. Звідти я запустила дрона до вітроелектростанції на протилежний берег, йому ледве вистачило батареї на повернення, зате фотки вийшли гарні.

А наступного ранку ми вже повертались на поромі до Стокгольму. Подорож вийшла чудовою і насиченою, не хотілось її завершувати. Ми відвідали багато гарних місць, а ще більше залишилось непобаченим. Хочеться вірити, що ми ще повернемось на Готланд!

Фотоальбом

Фотки з мобілки