За спиною - старовинні замкові мури, попереду - обрив, на краю якого самотнє похилене дерево вглядається разом з тобою в далекі краєвиди, десь внизу губиться річка... Так ми стояли в тиші і затишку зимового саду - Святвечір... Всі на світі (і працівниця готелю) сидять в родинному колі, за святковим столом, і лише світяться добрим теплом вікна далеких будиночків. На душі спокійно і урочисто - і зосвім не через релігійність, просто тут добре :-)

Таксист з Товстого запевняв нас, що Джуринський водоспад не може замерзнути, і дарма ми взагалі їдемо взимку в Червоне, ну але ж "любой капріз за ваши дєньгі".
Урочище Червоне неймовірно гарне взимку, ще й за сонячної погоди! Підходимо ближче до водоспаду - шумить. Думаємо, ну хоча б трошечки він мав замерзнути, бо мороз не аби який. Спускаємось з місточку через хащі, дивимось - дивовижно! - вода шумить, але не ворушиться! Пінисті каскади завмерли в крижаному полоні. Величний білий красень чекає на весну, що прийде і розбудить його теплим сонячним цілунком...

Виїхавши на Різдво з тьмяно-сірого Києва до улюбленої Тернопільської області, я переконалася, наскільки гарною буває зима! Зміна кольору пейзажів з зеленого на білий виглядає якось казково. Місця, де я побувала влітку, набувають нового шарму, а ті, що відвідала вперше, здаються тепер особливими...
Так, це моя перша зимова подорож, і я з цього радію! :-)

В Тернополі ми гуляли по замерзлому ставу, і це було так цікаво!

В Чорткові, крім всього, подивились пам'ятки, які не відвідали влітку

Та і замок цього разу сподобався мені більше

Червоногруд... ммм... *мрійливо*
Минулого разу ми тут зустрічали схід сонця, а цього разу проводжали його захід

Скала-Подільська в новому ракурсі