На замковій горі було надзвичайно вітряно і надзвичайно гарно. Ми піднялись туди ввечері, щоб проводжати захід сонця, яке вийшло з-за хмар після похмурого дня лише на кілька годин. Але наскільки гарним було його прощання!.. М'які промені щедро фарбували небо і хмари, а шалений холодний вітер додавав емоційності цим барвам...

Внизу, під горою, теж є багато цікавого - єзуїтський колегіум, ботанічний сад, монастир, церкви і костели. А також старі цвинтарі, найбільше з яких мені сподобався єврейський (хоча більше вражень очікувала від П'ятницького) - так дивно дивтись на цвинтар не вдалечінь, а вверх.. :-)

Взагалі, місто дуже цікаве і приємне. Щире в яскравих сонячних променях, таємниче під покровом густого туману, скромне в чорному балахоні ночі - воно гарне по-різному. За два з половиною дні, проведені в Кременці, ми встигли його полюбити.

Наш фотик прямо перед воротами до парку наказав довго жити, тому в цій публікації ви бачите роботи творчої Еріки, яка їздила з нами.

Олександрія - дійсно перлина садово-паркового мистецтва. Тут є ставки з лебедями, сонячні галявини з високою травою, альтанки, скульптури, романтичні руїни...







На вихідних сюди приходить дуже багато людей, але при цьому завжди є місця, де можна залишитись наодинці з коханою людиною, або зі своїми думками, чи книгою, або просто подрімати. Шелестять строкаті крони дерев, крізь листя світить сонечко, співають пташки, і не хочеться нікуди поспішати.

Тут дуже гарно. Є, звісно, сміття і невігласи, але куди ж на Україні без цього?..

Це мій четвертий візит в Кам'янець. Сюди хочеться повертатись знову і знову, вкотре пройтися старими вуличками, обійти знайомі брами і бастіони, відкрити для себе щось нове, фотографувати все підряд, неначе вперше. І завжди знаходиться причина повернутись - Terra Heroica, новий ракурс для фото... Взагалі, про улюблене місто хочеться не писати, а згадувати, мріяти і посміхатись...

Це місто Минулого і Старості. По дорозі до замку і назад нас супроводжувала Руйнація. Старенькі обшарпані будиночки тримаються, певно, лише тому, що там живуть добрі люди. Надовго затримуватись якось страшно - а раптом не повернешся?.. Справді дивні відчуття.
Хоча замок - втілення руйнації - дуже сподобався. Потужна порохова вежа, як старий вартовий, зустрічає гостей з дороги, а палац запрошує поблукати порожніми кімнатами та переходами.
Добре, що ми приїхали вранці - встигли помилуватись старовинним спокоєм замку перед тим, як понаїжджали примітивні туристи на своїх машинах, які треба неодмінно припаркувати під стінами башти або палацу.

Я раніше бачила фотографії цього місця, читала про нього... Але коли нарешті побачила на власні очі з краю обрива... Це вище за слова! Це втілення казки. Захотілося водночас і затамувати подих, і побігти стрімголов до замку, поки це фантастичне марево не розвіялось... Але таки довелося долати всю цю нескінченну серпантинову дорогу на важких роверах, зупиняючись кожної хвилини, щоб зробити "ще один неповторний кадр".


Наступного дня ми встали раніше за сонечко, щоб насолодитись красою цього місця, поки всі дауни, що поз'їжджалися до водоспаду, ще сплять. Вранішній туман молочними хмаринками піднімався над долиною, небо на сході змальовувалося помаранчевими фарбами, шумів водоспад та мовчали крапельки роси... Цей світанок я запам'ятаю на все життя.

Це маленьке містечко лежить на перехресті важливих доріг, і таке поєднання дається взнаки. Вздовж траси Тернопіль-Чернівці спостерігається неймовірна насиченість: магазин на магазині, велика церква, кафе, кафе, "Гостинний двір"... Не встигаєш озирнутись, а ти вже виїхав з Товстого. Дивина!


Але якщо затриматись тут трохи довше, можна оглянути кілька цікавинок:
Михайлівський собор - найвидніша споруда містечка (фото зверху);
Костел св. Анни (фото праворуч);
Старий єврейський цвинтар. Він схожий на квітучу галявину, всіяну кам'яними плитами. Ще там паслася скажена коза. Скажена, бо залізла на надгробок заввишки близько півтора метра, щоб поїсти листячка з дерева. Не питайте мене, як вона це зробила...