Автостопом до розстріляної церкви

У мене на карті місцезнаходження руїн церкви було відмічено зовсім не там, де вони є насправді. Але це виявилось тільки в селі Старичі, коли ми вже сіли в попутну машину до військового дядька і попросили довезти до полігону. По дорозі ми уточнили, що прямуємо до зруйнованої церкви, і тут дядько зупинився: "то вам у Вишеньку треба? еее, дівчата!" Але за кілька секунд у нього з'явився план: він відвіз нас назад в Старичі, висадив, а через п'ять хвилин повернувся на іншій машині... і повіз нас прямо до церкви! Ми ніяковіли через те, що забираємо у чоловіка час і користаємось його добротою, але він повважав своїм обов'язком доставити бідних туристок до місця призначення і не приймав заперечень :)


Опинившись біля зруйнованої церкви, ми зрозуміли, що сюди справді варто було їхати. Хоч це і не пам'ятка архітектури, і не старовинна споруда, але це дуже незвичайне місце з незвичайною історією. Якщо ви подивитесь на ділянку карти між селищами Магерів, Немирів, Верещиця і Папірня, то помітите, що тут немає жодного населеного пункту. Колись там були села, але перед другою світовою війною їх мешканців виселили, щоб зробити військовий полігон. Усі споруди зрівняли з землею, церква села Вишенька Велика стала мішенню для танків, і саме в результаті учбових обстрілів набула свого химерного вигляду.

Зараз її просто облишили - не доруйновують і не відбудовують, лиш іноді тут збираються віруючі та заїжджають туристи. Але, знаєте, якби ця церква не була зруйнована, я б сюди і не потрапила - це один з тих випадків, коли саме руйнація робить споруду цікавою. А ще тут дуже гарна природа - в усі боки від церкви простягаються степи й ліси, м'які колоски мерехтять на фоні строкатих дерев... І нема більше ознак цивілізації крім церкви і дороги.

В передчутті довгого шляху по цій дорозі до найближчого села ми вирішили трохи посидіти в тіні дерева біля руїн, підкріпитись і помилуватись краєвидами. Хвилин за 10 чуємо, що наближається машина - підхоплюємось з місця і стопимо її. Військовий їде по справам в Добросин, і підвозить нас до траси на Львів - по розбитим і затишним міжсільським дорогам, під арками жовто-зелених крон, що тихо кидають листочки під колеса...

На початку ця подорож мала всі шанси стати провальною невдачею, але склалось все так, що я досі дивуюсь нашому везінню :) Кращого осіннього дня годі й уявити!