Частково маршрутками, частково автостопом ми таки сюди дістались. Мета поїздки - занедбаний палац - ховається біля дороги, в занедбаному парку. Спочатку йдемо досліджувати колишню в'їзну браму - можна зайти до її приміщень і піднятись на другий поверх, якщо не страшно стрибати через відсутні сходинки ;) Винагородою буде вид на палац з вікна маленької пустої кімнати. Цікаво, для чого вона слугувала...
Впритул до брами підступають сільські обійстя, звідки на туристів затято гавкають песики.

Одвічний львівський дощ нас не злякав - ми планували поїздку на цей день, і ми її здійснимо! Така рішучість виправдала себе - по дорозі дощ перестав, і небо заповнили фактурні хмари. Ось за вікном маршрутки промайнув старовинний оборонний костел, а за хвилину з'явилась П'ятничанська вежа. Приїхали!
Вгору веде ґрунтова дорога, вздовж якої на полях працюють селяни, пасуться коники і корівки, я бігаю з фотоапаратом по мокрій траві і насолоджуюсь ранньо-осінньою погодою.

Дорога до Раковця не склала жодних проблем - поїзд до Франківська, автобус до Воронова і ще 4 км пішки. А от пошуки замку зайняли більше години. Місцеві жителі скерували нас правильно - від пам'ятника ліворуч, потім праворуч і вниз до річки. А там...
Дністер швидко несе свої холодні води повз зелені береги, повз прив'язаний зелений човник, повз крайні хатинки Раковця... і ніякого замку. Пішли ми в інший бік, вгору-вниз, знову до річки - і тут нема, а спитати ні в кого. Де замок? Озираємось - он він, сховався за деревами на високому схилі, недалеко від зеленого човника.

Найвідоміша пам'ятка Вишнівця - палац-замок князів Вишнівецьких. Він великий, відремонтований, але занадто офіційний і скучний - тут відчуваєш себе відвідувачем, а не дослідником. Під музей виділено кілька кімнат, деякі з них присвячені справжнім патріотам України з канадської діаспори :). На балконі палацу знімався відеокліп - нарядна дівчина театрально розводила руками під патріотичну пісеньку.