Шипіт - це ім'я мальовничого водоспаду біля сіл Подобовець і Пилипець Міжгірського району Закарпаття. Так само зветься і фестиваль (якщо це можна так назвати), який проходить щоліта на Івана Купала на величезній галявині неподалік водоспаду. В останні роки панків і неформалів приїжджає сюди більше ніж хіппі - засновників фестивалю. Хтось їде, щоб побухати, хтось - щоб зустрітися з фестивальними друзями, хтось - заради можливості відірватися та побути собою, коли не бачать родичі та колеги...

Ми ж їхали на Шипіт, щоб кілька днів пожити в оточенні неймовірно гарної природи, бачити гори, дихати свіжим повітрям, пити джерельну воду, засинати під шум гірської річки, гуляти в лісах, спускатись в села за молоком і хлібом... Можливо хтось не зрозуміє, але для мене це щастя.


Вгорі на галявині невимовно чудово, в той час як внизу, біля водоспаду, повним ходом іде будівництво всяких закладів для нікчемних понтових туристів. Вже й сюди цивілізація добралася, щоб перетворити диво природи на швидкі гроші...

Я й не знала, що замок в Золочеві такий популярний! Екскурсії - одна за другою, ми ледве встигали фотографувати на подвір'ї, щоб ніхто не вліз в кадр. Довго там не затримувались, бо музей був на ремонті і пускали лише на перший поверх, де експонати - самі інтер'єри, а виставка східного мистецтва, що в Китайському павільйоні, нас не цікавила. Якби не ці натовпи туристів, можна було б ще довго сидіти на скамієчках біля квітучих клумб, повільно прогулюватись по доріжкам,.. було б тихо і затишно. А так, походили по земляним укріпленням, позазирали в кутові башточки, зробили багато класних фото... І попрощались з Золочівським замком, пообіцявши неодмінно повернутись.

Взагалі-то, місто не обмежується лише замком, і варто було б подивитись на інші його цікавинки, але через обмеженість в часі повернулись до Львова, звідки на світанку нас мав забрати поїзд до Воловця. Але це вже зовсім інша історія...

Прочитавши про це місце на сайті Блеки, я вирішила за першої ж нагоди туди потрапити, бо боялась, що замок може завалитися, і я не побачу цієї краси. Але я встигла, він ще стояв! Напевно чекав на мене. Мовчазний... нещасний... але гордий. Він помирає в очікуванні кращої долі, нікому не потрібний.

Про те, що ця споруда була могутньою фортецею, нагадує оборонна башта, а все інше свого часу перетворили на палац. Та й взагалі, те, що є зараз - лише половина (а то і менше) того замку, яким він був у ХVІ-ХVІІ ст.

Крім замку, в Поморянах збереглись ратуша ХІХ ст. (в руїні), костел Св. Трійці ХVІІІ ст. (гарний, діючий), дерев'яна церква ХVІІ ст. (не шукали, бо поспішали до Золочева).

Це так неймовірно, і водночас так природньо - бути у Львові...

Ми зупинились в найдешевшому, мабуть, готелі - "Арена" (вул. Городоцька, 83). Двомісний номер коштував 60 грн. за добу. Що я можу про це сказати... Обшарпані совдепівські інтер'єри, умивальник з холодною водою в куточку, ліжка ледь тримаються на ніжках... Зате металопластикові вікна! Ну, нам-то що, аби переночувати кілька ночей, а всі дні присвячували Львову... За чотири дні відтоптали ноги до болю! В деяких місцях побували кілька разів, до деяких так і не дійшли, заходили в храми та музеї, ховались від сонця і від дощу.. бачили веселку! Гуляли по місту вранці, вдень і вночі, і більше за все мені сподобався саме ранковий Львів: яскравий світанок, свіже, ще не загажене повітря, нема нікого, крім поодиноких людей і машин, місто тільки твоє!.. Всі спогади та емоції в голові шкереберть, важко їх впорядкувати... і чи варто?