Взагалі-то, спершу треба було йти до замку, який маячив орієнтиром над деревами. Але скансен був ближче, і ми на радостях побігли туди. Там теж прикольно - просторо, зелено, можна заходити в усі будиночки. Спершу робітниця музею провела нас (і ще групу українців) до дерев'яної церкви, і розказала про її історію та легенди. Говорила вона словацькою, повільно і виразно, і все було зрозуміло! Іконостас походить з такого-то року, там зображено те і те, а підвісна дерев'яна конструкція врятувала село від холери. Далі ми ходили вже самостійно, підглядаючи в інформаційну брошурку. Обійшовши всі експонати, доріжка вивела нас до ресторану - дуже доречно, бо ми вже зголодніли ;)

У ресторані ми нарешті познайомилися з деякими національними стравами Словаччини - бринзовими галушками і часниковим супом! Їхні галушки мають багато спільного з закарпатськими стравами - основна частина без смаку, а зверху пересолена бринза і присмажені шкварки. Спробувати цікаво, але не знаю чи замовила б я це вдруге ;)

Підкріпившись, можна штурмувати замок! З колонок біля входу лунає середньовічна музика, вздовж стін літають хижі птахи (здається, боривітри).
Отримуємо нову екскурсійну роздруківку і вирушаємо досліджувати лабіринт внутрішніх дворів та башт. Кожен двір відкриває замок з нового боку, в усіх баштах і палацах є цікаві експонати, що розказують про різні етапи історії замку. Деякі місця ще виглядають зруйнованими, але майже всюди можна зайти по прибудованим сходам. Можна навіть залізти на найвищу вежу! Під самим її дахом - кругла кімната з вікнами на всі сторони, і над кожним вікном написані назви гірських вершин, які можна звідти побачити. Читаю назву "Lomnický štít", і згадую, що це одна з найвищих гір у Високих Татрах. Але нічого такого не виділяється на горизонті... Чекайте, а що то за дивна плямиста хмара? Аааа, це не хмара, це і є засніжена скеляста гора! Оце так масштаб! А без напису я б і не звернула увагу :-Р

Обійшовши все від підземелля до найвищої башти, ми попрямували на сусідній зелений пагорб. Там можна перепочити, милуючись панорамним видом на замок, який залишив нам незабутні враження...

В Прешові у нас був готель, тому, як це зазвичай буває, фотографій звідси не багато. Бо пофоткати місто можна в будь-який час, ми ж тут кожен день ходимо, правда? Але ж не тоді, коли ми з важкими рюкзаками йдемо до готелю, і не по дорозі на вокзал коли їдемо до чергового замку, і не по поверненні, коли ми втомлені і голодні шукаємо де повечеряти... А в останній день, коли вже нема куди відкладати ;)

Та навіть без фотоапаратів ми багато ходили по місту, роздивляючись його на шляху. Хоч старий центр Прешова і не великий, подивитись там справді є на що! Головна домінанта міста - готичний собор св. Мікулаша. Він розташований на вузькій алеї, що розділяє Головну вулицю на пішохідну і проїжджу частини. Там приємно гуляти і роздивлятись архітектурні деталі. Багато будинків незвичної форми, деякі прикрашені розписами або ліпниною, на фасадах живуть дивні скульптури...
А ще там можна зустріти паралель, що пробігає містом :) Годувати і дражнити її заборонено, а гладити хіба на власний ризик. Я ризикнула ;)

Ще одна цікава вулиця - Флоріанова. Місцями вона проходить прямо крізь будинки, вигризаючи в них широкі арки, тому сприймається як великий двір. Вечорами тут стає людно, пивні і піцерії повні відвідувачів, що спілкуються або дивляться футбол, за морозивом вишиковуються черги.



Перед від'їздом ми знайшли башту міських укріплень, що була перебудована на водонапірну ще в XV ст. А поряд з нею - стара недіюча гідроелектростанція з іржавими механізмами.

Лише з їжею в Прешові у нас були проблеми - одні кафе зачинені, інші не подобаються, в якихось є лише десерти... Останні два дні ми взагалі їли в китайських ресторанах :) А що - страви незвичайні, порції великі, і смачно! Все ж цікавіше, ніж піцерія ;)

Вокзали міста - великі і зручні, автобусний через дорогу від залізничного, звідти до центру 25 хв. пішки. Порозумітись з касирами можна, вивчивши кілька фраз словацькою, і їхні відповіді зрозуміти не важко - мови дуже схожі. А дядечко в продуктовому кіоску біля вокзалу взагалі порадував:
- Where are you from?
- Україна!
- Ааа, то можете вільно говорити і співати - я знаю українську!
:)

Прешов був нашим домом на час поїздки, і цей вибір виявився дуже вдалим!

Кошиці стали для нас брамою Словаччини - там ми вийшли з поїзда, і там же провели останній день подорожі. Від вокзалу, повз парк і палац з зеленим дахом, веде залита ранковим світлом вулиця. А прямо по курсу здіймається вежа готичного храму, найбільшого в Словаччині. Собор св. Єлизавети стоїть на своєрідній видовженій площі, яку обтікає головна вулиця міста. Словаки не заморочуються з назвами центральних вулиць, в багатьох містах це просто Hlavná - не заблукати ;)
За величезним собором ховається костел св. Михайла - ще старша готична пам'ятка. Все навколо прикрашене квітучими клумбами і фонтанами, в яких купаються голуби. На іншій стороні площі - оперний театр, трохи схожий на Львівський.

Сама ж Головна вулиця - пішохідна, з вело-доріжками і безліччю кафе та ресторанів на будь-який смак. Літніми терасами заставлені всі тротуари, тож гуляти зручніше по недіючим трамвайним коліям посеред широкої дороги. І роздивлятись різнокольорові фасади будинків ;)

Між іншим, це не прапор України, як вам могло здатись ;)
Це прапор Кошиць - жовта смуга зверху, а посередині герб

Мені дуже сподобались вузькі вулички, що огинають центр за кілька кварталів від головної площі - там тихо і безлюдно, можна знайти затишні атмосферні кав'ярні.
До речі, серед кав'ярень, в яких ми побували, я б виділила дві найцікавіші. Для любителів морозива - Urban-Cafe (вул. Vrátna 4). Там можна скуштувати таку дивину як гаряче морозиво (horúca zmrzlina :) ), і таку смакоту як бельгійські вафлі (в Бельгії я якось провтикала цей момент...)
А для любителів чаю - Čajovňa Amana (вул. Alžbetina 55). Не треба лякатись непривітного фасаду будинку, а варто пройти у двір і завітати до кімнат чайовні, де знайдете великий вибір чаїв та чайних напоїв. Яка це насолода - напитись заварного чаю, після всіх цих пакетиків!.. :)

Загалом Кошице - дуже приємне місто, ми вже вигадуємо причини повернутись туди знову ;)