Босковіце (Boskovice)

Цей ранок почався дуже по-осінньому, з густого туману. Він поглинав звуки і кольори, обгортаючи маленьке містечко Босковіце атмосферою таємничості. А десь на горі височів замок - я це знала, хоч і не бачила його. До замку вела мальовнича дорога, встелена килимом жовтого листя, яке падало крізь туман і лягало під ноги. Ми ще не відвідали жодної пам'ятки, а поїздку вже можна було вважати успішною!

Крізь дерева починали пробиватись перші промені сонця, і ми побачили мету подорожі - замок ХІІІ століття. Клапті туману пропливали повз кам'яні стіни і башти, відступаючи перед світлом. Я помітила кицьку, що борознила росянисту галявину перед замком, і завмерла, щоб не налякати її. Вона теж нас побачила, але не злякалась, а навпаки - побігла назустріч, наче до старих друзів, і нумо обійматись та муркотіти :) Я щиро зраділа цій зустрічі, бо вже скучила за котами в Чехії. Ми поділились з кицькою нашим обідом і вона провела нас в замок.

Цього дня ми були першими відвідувачами і могли насолоджуватись пустими галереями і тихими внутрішніми подвір'ями. Зі зруйнованих стін було видно залишки туману, що блукають долиною, а ще далі між пагорбами утворилось ціле туманне озеро.

Тим часом сонце передумало світити і сховалось за хмарами. Це дало можливість пофотографувати замок з таких ракурсів, які інакше були б пересвічені.

Перш ніж залишити босковіцкий замок, ми посиділи за дерев'яним столиком, попиваючи чай з термоса і проводжаючи поглядом запізнілих туристів, які пропустили ідеальний ранок. Хе-хе-хе :)