Ми прибули в Бережани одночасно з раннім січневим вечором, і в моїх спогадах викарбувалась така картина: площа Ринок з ратушею під темним небом, оранжеві ліхтарі, силуети Старого міста, тихо падає лапатий білий сніг. Неймовірно затишно. Казкова зима...


На цій же площі Ринок мав бути і готель, на який ми розраховували, але він виявився зачиненим, і телефон не відповідав. Довелося шукати прихистку аж на околиці міста - в міні-готельчику "Іван і К". Хоч і далеко від центру, і ціни дещо завищені, але можна знайти свої плюси: найтепліший номер за всю подорож і чудовий вид з вікна. Також звідти можна пройтися до Раю приємною ґрунтовою дорогою.

Легендарний Бережанський замок зараз на реконструкції, яка триватиме понад 20 років.
На наше щастя, замковий костел-усипальня був відчинений, і крізь будівельні ліси проглядали фрагменти унікальної ліпнини. Один з працівників замку розказав трохи про його історію, а на прощання подякував, що ми завітали (!)

Гарне місто Бережани. Невелике, проте сповнене пам'яток історії та архітектури, на червоні дахи яких світить сонце, а по старих засніжених вуличках катаються дітлахи на санчатах.


Час від часу в холодне небо з дерев здіймається зграя ворон і кружляє над містом хмарою чорних цяток...

Таке собі звичайнісіньке місто, що має три надзвичайних перлини. Та мабуть, щоб їх оцінити, треба бути туристом, який приїхав здалеку спеціально для цього. Бо величезний помираючий костел, що стоїть прямо над трасою навпроти автовокзалу, давно вже притерся до поглядів місцевих і став звичною складовою рідних краєвидів. Ми, такі мізерні в порівнянні з цим гігантом, але з цифровими фотоапаратами в руках, становили для людей значно більший інтерес.

А до старої синагоги, теж напівмертвої, дорогу підказав четвертий з опитуваних людей. Інші витріщали очі і перепитували "синагога?", ніби вперше чують. На старих контрфорсах повиростали дерева, а в середині - пусто і надміру просторо...



Третьою перлиною є церква - теж сімнадцятого століття, теж величезна і з контрфорсами, але збережена в чудовому стані, поштукатурена і пофарбована в оранжевий колір.

Може, якби вона теж була напівзруйнованою, сподобалася б мені більше?.. :-)

Майдан Волі в центрі міста з величною і неповторною ратушею - неначе портал між двома світами. З одного боку - магазини, кафе, люди, магазини, купа таксистів, і якби над цією метушнею не підносилася та сама ратуша, тут було б взагалі не затишно.

Проте варто лише перейти на інший бік майдану, як весь цей гамір зникає прямо за спиною. Майже тихо... Майже безлюдно... Цей Бучач мені подобається! Попереду - замкова гора з туманно-примарною твердинею, зліва - вежі і келії Василіансього монастиря, а вище...
Великий старий цвинтар. Холодні хрести, похмурі склепи, печальні статуї, що дивляться на засніжене місто... на вежі Василіансього монастиря... на туманно-примарну твердиню...