Белз має сподобатись мандрівникам, які люблять атмосферні та затишні міста. А це таки місто, не зважаючи на те, що з краю в край його можна пройти за півгодини неспішної прогулянки.

На центральній вулиці Белза рядочком стали найцікавіші пам'ятки:

величні руїни монастиря домініканів

Як я люблю подорожувати під час великих релігійних свят! Міста і села Західної України здаються такими затишними, тихими, можна неспішно пройтися пустими вулицями, нема такого відчуття, наче поспішаєш у справах - це приємна прогулянка. Саме таким ми і застали Сокаль ранком Зеленої неділі. Сонячне місто було для нас, а для його мешканців було богослужіння.


В зеленому парку сховались руїни синагоги, повз яку поспішають бабусі в нарядних хустинах - до Миколаївської церкви XVI ст. Церква виглядає зовсім новою - рожевою і охайною, хібащо контрфорси і товсті стіни натякають на неспокійне середньовіччя. З її подвір'я відкривається краєвид на долину Західного Бугу, а на іншому його березі має бути дещо неймовірне... проте звідси не роздивитись.

Біля села Русилів протікає потік, на якому шумлять близько десяти водоспадів - великих і маленьких, відкритих і важкодоступних. Сюди привозять цілі автобуси туристів, які шикуються в черги біля кожного водоспаду, щоб сфотографуватись на мобілку.

Природа відіграє тут двояку роль: з одного боку добре, коли багато дерев, з іншого - водоспадам для більшої фотогенічності не вистачає простору і сонячних променів, не кажучи вже про те, що підійти до деяких з них - не проста задача...

Доволі швидко ми дійшли до впадіння струмка в Стрипу і пішли далі, сподіваючись вийти до Язлівця. По описам Блеки це здавалось таким простим... Але я б нікому не радила той шлях :) До того часу, коли ми нарешті вийшли з лісу, ні на який Язлівець уже не залишилось сил.


Проте нагородою нам став такий неймовірний вид на язлівецький замок, що я ані трохи не жалкую про ту виснажливу прогулянку!

Прокинувшись на світанку в Бучачі, ми поїхали на ранковому напівпустому автобусі до Золотого Потоку - по сонячній дорозі, повз сонячні поля, під тінистими лісосмугами. Всього півгодинки, і ми вже в центрі невеличкого селища, біля величезного нецікавого костелу. Звідси видно масивну облуплену будівлю під іржавим дахом - це замок. Якщо з такого ракурсу і можуть виникнути сумніви, що саме це є метою поїздки, то варто обійти замок з іншого боку, і всі сумніви розвіються.

Над росистою галявиною приземисті кам'яні башти виглядають дуже фотогенічно. Ранкове сонце було на нашій стороні і додавало особливої яскравості суворим мурам. До середини ми, нажаль, не потрапили - брама була зачинена. Замок обійшли з усіх сторін, і більше нас тут нічого не затримувало. Але автобус до Бучача буде не скоро - тоді можна пройтись до Русилівських водоспадів, поки сонце не сильно припікає...
Та про це - в окремому дописі ;)