Роздивляючись мапу авіасполучень зі Стокгольму, я звернула увагу на крапку на півдні Франції - Безьєрс... хм, а що там? Ооо, та звідти рукою подати до Каркассону! Невже моя мрія настільки доступна? Самі зручні квитки були на наступний тиждень. Такий шанс не можна упускати!

В Безьєрс ми прилетіли під вечір. Ще з ілюмінатора було помітно, як багато тут зелені, в той час як у Швеції ще не закінчилась зима. Інші речі теж здавались незвичним - дорожні знаки, бордюри, архітектура, рослини - все інакше, наче ми вже не в Європі. Ми розглядали це з вікна автобуса, доки в небі пламенів захід сонця, а вийшовши на вокзалі, одразу побігли до оглядової точки, щоб застати останні промені і перші ліхтарі. Через річку нам відкрився чарівний вид на старе місто з собором. Зробивши кілька фоток, ми вже спокійно пішли до готелю і повечеряли в кебабній по дорозі.

Наступного ранку на поїзді TGV ми приїхали до Каркассону. Він поділяється на старе і нове місто, хоча центр "нового" теж доволі старий ;) Середньовічне, укріплене місто (Сіте́) стоїть на краю невеликого плато над сучасним Каркассоном. Фортеця оточена подвійним рядом мурів довжиною близько 3 км, а над ними височіють 52 вежі.

Під дрібним дощиком ми пройшлись по новому місту і зайшли поїсти в єдине кафе, де в цей час вже працювала кухня. В меню я побачила "cassoulet" - місцеву страву, яку радив скуштувати путівник Wikitravel. Це виявилась глибока тарілка, повна квасолі, у якій затоплена домашня сосиска, а зверху лежить качина ніжка з хрумкою скоринкою. Спершу я зраділа такій великій порції, але воно все було таким жирним, що половину квасолі я не змогла доїсти. Зате ми весь день пробігали на цій касулетній тязі :)

Після відпочинку ми знову пішли гуляти, дощ якраз закінчився і сонце світило на чорну хмару, що покидала місто. А пішли ми не у Сіте́, а в поля на околицях Каркассону, звідки видно загальну картину. Він справді виглядає як у грі - окреме місто, повністю оточене фортечною стіною з баштами!

Взагалі-то, ми маємо цінувати можливість відвідати цю перлину середньовічної архітектури сьогодні, бо історія могла обернутися зовсім інакше. Справа в тому, що після примирення Іспанії та Франції в 1659 році Каркассон втратив своє стратегічне значення, а фотреця поступово прийшла в занепад. Врешті-решт, французький уряд вирішив зруйнувати укріплення, проте це рішення викликало значний спротив місцевого населення. Археолог Жан-П'єр Кро-Мерв'єй та письменник Проспер Меріме розгорнули широку кампанію за визнання Каркассонської фортеці історичною пам'яткою. Рішення уряду було скасовано, а 1853 року почалася масштабна реставрація. Керував проектом відомий архітектор Ежен Віолле-ле-Дюк, якого сучасники критикували за недотримання історичної достовірності. Коли реставрацію було завершено, фортеця перейшла з відомства міністерства оборони до міністерства культури та була визнана пам'яткою мистецтва, і зараз входить до Списку ЮНЕСКО. Тож, врешті-решт, все закінчилось добре, і найзнаменитіша пам'ятка регіону завдячує своїм життям небайдужим людям.

Наступного ранку ми нарешті пішли досліджувати лабіринт середньовічних вуличок і площ Сіте́, залитих яскравим сонцем. Знайшли площу, повністю заставлену столиками кав'ярень та ресторанів, деякі з них якраз відчинялись і пропонували сніданкові меню. Ми взяли по омлету з кавою, підзарядились і продовжили прогулянку ранковими вулицями, на яких вже починали з'являтись туристи. Зайшли до костелу з вітражними вікнами, навідались до магазинів солодощів і чаю. Бонжур, мерсі, оревуа :)

У пошуках гарних видів ми обійшли навколишні  виноградники. Хотілось закарбувати в пам'яті всі деталі прогулянки - теплий вітер, спів пташок, невідомі квіти і їх солодкий запах...

Ця весняна подорож до Каркассону стала здійсненням мрії, і я неодмінно знайду привід повернутись туди знову!

Більше фото тут
Фотки з мобілки