В поїзді по дорозі в Амстердам я читала роздруківки пішохідних екскурсій, і все здавалось захоплююче цікавим! Але я не збиралась повністю їм слідувати, тільки виокремила найцікавіші пункти і приблизно накреслила в уяві наш власний маршрут, бо на все часу точно не вистачить.

Столиця Нідерландів зустріла нас похмурим небом і дрібним дощиком. Від вокзалу ми пішли в напрямку центру, і якось інтуїтивно одразу потрапили в квартал червоних ліхтарів :) А тут на площі Oudekerksplein розташована найстаріша пам'ятка Амстердама - готична церква Oude Kerk (XІV ст). Хоча площею це важко назвати, більше схоже на тісну вуличку, що огинає церкву так, що в повний зріст її можна сфотографувати хіба що з боку каналу. Та головне в цьому місці - не вигляд церкви, а той контраст, який вона створює з навколишніми будинками, адже в їхніх вітринах виставляється неабиякий товар - повії в еротичній білизні... Зверхньо зиркають на перехожих повнотілі мулатки, привітно посміхаються стрункі кралі... Таке дивне, символічне сусідство релігії і розпусти, як алегорія морального стану сучасного суспільства! А ще це дуже практично - нагрішив і тут же через дорогу покаявся ;)

Якщо підняти погляд від звабливих жриць кохання, можна здивуватись кривині старих будинків - стоячи щільно один до одного, вони умудряються все ж похилитись в різні боки. А перспектива вузьких вулиць, що розходяться звідси променями, взагалі лякає - здається, що будинки нависають над тротуаром. Так і має бути, щоб зручніше було піднімати вантажі на верхні поверхи через вікна (за допомогою балки з крюком, що закріплена під дахом).

На центральній площі під назвою Dam, звісно, натовпи людей. Всі вбачають там щось надзвичайно цікаве - Королівський палац (класична сіра глиба), церква Nieuwe Kerk (готична сіра глиба), музей воскових фігур (звичайна сіра глиба)... Яке б історичне/туристичне/знамените це все не було, а мене якось не вразило. Тож я лиш зробила кілька кадрів "для галочки" і пішла далі блукати вздовж каналів :)

Гуляючи по Амстердаму, треба пильнувати, чи йдеш по правильному тротуару :) Бо я постійно уверталась від стрімких велосипедистів, поки не зрозуміла, що йду по велосипедній доріжці. Тут всюди кидається в очі, що велосипед - найпопулярніший засіб транспорту, вони стоять скрізь, де тільки можна припаркуватись - біля кожного дерева, стовпа, огорожі... Але найкраще виглядають мости через канали, де різномасті ровери щільно обліпили поручні.
Такі побутові дрібниці і створюють атмосферу Амстердама!

Замок Гаасбек схований у величезному парку на околиці однойменного села. Доріжка від входу в парк веде під кронами високих дерев, з одного боку внизу видніється водойма, і кожне відгалуження стежки виглядає привабливим для прогулянки в цьому царстві зеленої тиші, але наша мета - замок. Ось він і визирає за черговим поворотом! Вийшовши на галявину перед в'їзною брамою, я вже уявляю, які гарні види відкриваються на замковий пагорб знизу, і вже готова бігти навколо фотографувати, але пан Славомир впевнено веде нас до середини. Я зазвичай не дуже цікавлюсь музеями та інтер'єрами, надаючи перевагу фотографуванню пам'яток ззовні, особливо здалеку. Але тут я скромний гість, тож не наполягаю на своєму :)

Проходимо повз касу, де за символічну вхідну плату (1 євро для студентів) кожен отримує інформаційну роздруківку і прилад для прослуховування екскурсії (схожий на тв-пульт з кнопками, кожна з яких активує відповідну аудіо-доріжку). Чекаючи на екскурсовода, ми погуляли внутрішнім двором замку, що обсаджений трояндами і охайно підстриженими кущами, поміж яких ходять павичі. Паралельно фотографуванню я слухала аудіо-екскурсію, з якої дізналась, що...

... Вперше замок тут звели близько 1236 року, з тих часів його кілька разів руйнували і відбудовували знову, а сучасного вигляду він набув вже у 1887—1889 роках. Архітектор перебудував замок згідно романтичних уявлень того часу про середньовіччя, а не відновлюючи його історичний вигляд. Остання володарка замку, маркіза Вісконті, заповіла його державі, і її майно перетворилось на музейні експонати, які ми мали змогу оглянути, коли пройшли з гідом до замкових приміщень. Проводячи нас трьох і ще чотирьох франкомовних туристів з кімнати в кімнату, гід коротко розказував про кожну з них - спершу французькою, потім англійською, після чого ми вмикали на пультах потрібну кнопку і слухали історію цієї кімнати (всього їх було десь 27).

Тогочасна знать цікавилась екзотичними краями і народами, тому на стінах можна побачити гобелени з циганами (які відрізняються від інших лише смугастим одягом). Також є "китайський кабінет" з різьбленими дерев'яними меблями і фарфоровими вазами, а з його стелі звисає фігура крилатого монстра з очима-лампочками.
Деякі ліжка в замку виглядають маленькими, тому що не прийнято було спати в повний зріст - це асоціювалось зі смертю.
За традицією, тіло померлого та його серце ховали окремо - вважалось, що це збільшить шанси душі потрапити до раю.

Мені було дуже цікаво, і я не пожалкувала, що ми зайшли в музей. Єдиним недоліком екскурсії було те, що не можна ходити по приміщенням замку без гіда (своїм темпом ми б справились значно швидше і не так би втомились).
Перед від'їздом, залишивши своїх супутників відпочивати на кам'яній лавці, я побігла навколо замку та спустилась до ставків. Мої очікування справдились - звідти замок дійсно виглядає найгарніше!

У зеленому парку дуже затишно, тихо і майже безлюдно, де-не-де стоять дерев'яні лавки зі столиками, так і запрошуючи присісти...

Тут є все, чого прагне романтична душа: замок з баштами, парк з озерами, павичі... Для повного пафосу не вистачає тільки лебедів і рожевого пегаса ;)