Поки на дворі холодно і сіро, особливо не помандруєш... Зате є час передивитись фотки з минулих подорожей і планувати наступні. Згадуються і веселі моменти :-)
Звісно, не всі можна зазнімкувати, але все ж знайшла кілька світлин:

1. Охоронець-вбивця Полкан Полканович в Кам'янці

2. Канібалізм в Луцькому ресторані

3. Медуза-Ктулху на узбережжі Криму

4. Риболовля на фоні її заборони (Княгинине)

5. Недоброзичливий Ісус на Львівському цвинтарі

6. Київська фірма "Аварія" до ваших послуг

7. Освідчення в коханні по-столичному

Минулого разу ми були в Ужгороді навесні, півтора роки тому. Тоді, на першотравневі свята, туристів пускали лише у двір замку, а цього разу ми таки відвідали цікаві музейні експозиції. Мені дуже сподобались історичні інтер'єри замку - товсті стіни створюють відчуття затишку, а вітражні вікна навіюють натхнення. Довгі коридори, антикварні меблі, килими на паркетових підлогах... Я б там залюбки жила! ;-)

Сходили ми і до Горянської Ротонди. Ця невеличка церква нічим особливо не примітна, окрім таблички біля входу - "Пам'ятка архітектури XII-XV ст". І, хоча за перебудовами і ремонтами поважний вік церкви майже не помітний, осінній туман окутував її загадковістю минулих столітть, так що нам сподобалось.


Осінь в Ужгороді нічим не гірша за весну, лише вітер всіює дороги не пелюстками сакур, а вологим жовтим листям...

Дивлячись з вікна шостого поверху на різнокольоровий ліс, я раптом захотіла в гори, а точніше - в Невицьке. Від мрії до дії - один крок, і от вже з вікна маршрутки видно неймовірний замок...
Спочатку ми в шаленому захваті бігали по полю і берегу річки, фотографуючи ошатну замкову гору зі всеможливих ракурсів, і вже потім полізли на гору. Саме "полізли", бо середньовічні твердині і асфальтовані дороги - для нас поняття не сумісні.


Тому замість машин з весіллями ми бачили строкату красу осіннього лісу, дивились, як падає жовте листя, зриваючись з гілок від найменшого подиху вітру і вкриваючи землю яскравим килимом... А ще бачили гарненьку саламандру!



Ближче до вершини замок постав перед нами з іншого ракурсу, ніж бачать його прості туристи - загадковим, неначе ми перші люди, які його знайшли. І як же мені не хотілося відпускати це відчуття, коли виявилось, що ми на вершині не одні...


На стінах старовинного замку висять роздруківки його історії, легенд та планів відновлення, а поруч стоїть скринька для пожертв. Мабуть, скоро почнуться реставраційні роботи, а покищо з напівзруйнованих мурів відкриваються запаморочливі види на долину Ужа та сині гори до горизонту...

Мені дуже подобається фотографувати квіти на фоні кам'яних свідків історії. Це драматичне поєднання яскравої щирості та похмурої гордості, тендітної юності та холодної вічності... Щось в цьому є, чи не так?..

1. Палац Потоцьких у Львові

2. Замок в Хусті

3. Реформаторська церква у Вишково

4. Замок в Королево

5. Костел в Микулинцях

6. Стара Фортеця в Кам'янці

7. Замок в Микулинцях

8. Замок у Виноградовому

9. Замок в Золочеві (Китайський палац)

10. Замок в Золочеві

11. Замок в Довгому

12. Монастир під Теребовлею

13. Замок в Ужгороді

14. Костел св. Єлизавети у Львові

15. Замок в Золочеві

16. Замок в Скалі-Подільській

17. Єврейський цвинтар в Товстому

18. Домініканський костел в Тернополі

19. Замок в Кременці

20. Цвинтар в Хусті

На замковій горі було надзвичайно вітряно і надзвичайно гарно. Ми піднялись туди ввечері, щоб проводжати захід сонця, яке вийшло з-за хмар після похмурого дня лише на кілька годин. Але наскільки гарним було його прощання!.. М'які промені щедро фарбували небо і хмари, а шалений холодний вітер додавав емоційності цим барвам...

Внизу, під горою, теж є багато цікавого - єзуїтський колегіум, ботанічний сад, монастир, церкви і костели. А також старі цвинтарі, найбільше з яких мені сподобався єврейський (хоча більше вражень очікувала від П'ятницького) - так дивно дивтись на цвинтар не вдалечінь, а вверх.. :-)

Взагалі, місто дуже цікаве і приємне. Щире в яскравих сонячних променях, таємниче під покровом густого туману, скромне в чорному балахоні ночі - воно гарне по-різному. За два з половиною дні, проведені в Кременці, ми встигли його полюбити.

Наш фотик прямо перед воротами до парку наказав довго жити, тому в цій публікації ви бачите роботи творчої Еріки, яка їздила з нами.

Олександрія - дійсно перлина садово-паркового мистецтва. Тут є ставки з лебедями, сонячні галявини з високою травою, альтанки, скульптури, романтичні руїни...







На вихідних сюди приходить дуже багато людей, але при цьому завжди є місця, де можна залишитись наодинці з коханою людиною, або зі своїми думками, чи книгою, або просто подрімати. Шелестять строкаті крони дерев, крізь листя світить сонечко, співають пташки, і не хочеться нікуди поспішати.

Тут дуже гарно. Є, звісно, сміття і невігласи, але куди ж на Україні без цього?..

Це мій четвертий візит в Кам'янець. Сюди хочеться повертатись знову і знову, вкотре пройтися старими вуличками, обійти знайомі брами і бастіони, відкрити для себе щось нове, фотографувати все підряд, неначе вперше. І завжди знаходиться причина повернутись - Terra Heroica, новий ракурс для фото... Взагалі, про улюблене місто хочеться не писати, а згадувати, мріяти і посміхатись...

Це місто Минулого і Старості. По дорозі до замку і назад нас супроводжувала Руйнація. Старенькі обшарпані будиночки тримаються, певно, лише тому, що там живуть добрі люди. Надовго затримуватись якось страшно - а раптом не повернешся?.. Справді дивні відчуття.
Хоча замок - втілення руйнації - дуже сподобався. Потужна порохова вежа, як старий вартовий, зустрічає гостей з дороги, а палац запрошує поблукати порожніми кімнатами та переходами.
Добре, що ми приїхали вранці - встигли помилуватись старовинним спокоєм замку перед тим, як понаїжджали примітивні туристи на своїх машинах, які треба неодмінно припаркувати під стінами башти або палацу.

Я раніше бачила фотографії цього місця, читала про нього... Але коли нарешті побачила на власні очі з краю обрива... Це вище за слова! Це втілення казки. Захотілося водночас і затамувати подих, і побігти стрімголов до замку, поки це фантастичне марево не розвіялось... Але таки довелося долати всю цю нескінченну серпантинову дорогу на важких роверах, зупиняючись кожної хвилини, щоб зробити "ще один неповторний кадр".


Наступного дня ми встали раніше за сонечко, щоб насолодитись красою цього місця, поки всі дауни, що поз'їжджалися до водоспаду, ще сплять. Вранішній туман молочними хмаринками піднімався над долиною, небо на сході змальовувалося помаранчевими фарбами, шумів водоспад та мовчали крапельки роси... Цей світанок я запам'ятаю на все життя.

Це маленьке містечко лежить на перехресті важливих доріг, і таке поєднання дається взнаки. Вздовж траси Тернопіль-Чернівці спостерігається неймовірна насиченість: магазин на магазині, велика церква, кафе, кафе, "Гостинний двір"... Не встигаєш озирнутись, а ти вже виїхав з Товстого. Дивина!


Але якщо затриматись тут трохи довше, можна оглянути кілька цікавинок:
Михайлівський собор - найвидніша споруда містечка (фото зверху);
Костел св. Анни (фото праворуч);
Старий єврейський цвинтар. Він схожий на квітучу галявину, всіяну кам'яними плитами. Ще там паслася скажена коза. Скажена, бо залізла на надгробок заввишки близько півтора метра, щоб поїсти листячка з дерева. Не питайте мене, як вона це зробила...