Під величними хмарами, що погрожували от-от прорватись дощем, ми йшли до Пнівського замку.

Часто буває так, що фотографії не передають масштабності, і в реальності все виявляється значно крутіше, ніж очікуєш. А тут вийшло навпаки - я чомусь уявляла Пнівський замок більшим, масивнішим...

Та це нічого, справжня біда в тому, що він занадто близько до людських поселень і доріг, а в Україні це означає сміття, пописані стіни і розбирання на будматеріали.
Хоча тут начебто хотіли щось реставрувати, і ніби гроші якісь на це виділяли? Ну, є стіна з веселих сіро-жовтих камінчиків, що різко дисонує з старими частинами замку.

А кругла башта досі стоїть над загрозливим урвищем, розрізана шрамом величезної тріщини. То може спочатку треба ремонтувати те, що є, а не будувати нові стіни? Чи то може я чогось не розумію...

А загалом замок класний, я рада, що нарешті його побачила. Тільки шкода, що в нього така сумна доля...

Більше світлин - на Picasa

Як чудово було втікти на два тижні в Карпати!.. Втікти від Київського сморіду, відпочити від перенаселеного мегаполісу.
Для цього обрали дві "зелені садиби", по тижню на кожну:

"Розчіл", Яблуниця
Високогірна місцевість, віддаленість від дороги - те що треба! Звідси відкривається чудовий вид на засніжені вершини Чорногірського хребта і інші делекі гори, на фоні яких пропливають хмари... Але. Будинок стоїть в центрі села, що розкинулось на кілька кілометрів безлісих просторів, і щоб опинитись поближче до природи і подалі від людей, треба довго-довго йти через село. Крім того, весь перший тиждень, буквально кожен день лили дощі :) так що погуляти особливо і не вдалося...

"Лісова Хата", Кривопілля
Від дороги і центру села по стежці вгору, вгору, під самий ліс - на сонячній галявині притаївся за смереками гостинний дім. От тут вже і погода наладилась, і погуляти є де - відійшли кілька кроків від двору, і вже в лісі. Пташки співають на всі голоси, серед дерев бігає руда лисичка, в небі кружляють хижі птахи.

Особливих дифірамбів заслуговує кулінарний талант господині! Нам готували так багато різних смачних страв, що ми були просто не в змозі все з'їсти :-)
Так що Лісова Хата одразу посіла перше місце в нашому рейтингу зеленого туризму. Сподіваємось, що будемо тут частими гостями!

Більше світлин - на Picasa

Заквітчані пам'ятки з наших останніх подорожей

З самого ранку день не заладився. Проблеми з дорогою, проблеми з погодою, втрата часу і настрою...
От їду в автобусі і думаю: "Підкамінь - моя давня мрія, але час для її здійснення вийшов явно не підходящий. Аби не розчаруватися, коли дістанемось до мети..."



Вийшовши з автобуса, першим ділом пішли в кафешку поснідати і погрітись - бо надворі сиро і вітряно, небо затянуте хмарами - от-от піде дощ.
А як наїлись і зігрілись, то і настрій покращився, і наче в кафешці посвітлішало. Ну що ж, пора здійснювати мрію!





Виходимо надвір, а там...
сонце світить!
Піднімаємось до монастиря по довгій пильній дорозі і ледве віримо своєму щастю - небо блакитне, сонце гріє, пташки співають... Як це сталось? :-)


Підкамінь виправдав мої надії - тепер це одне з наших найулюбленіших місць в Україні! І камінь, звісно, крутий. І цвинтар, який бачили здалеку. І монастир... і взагалі :-) хочу сюди ще!

Класно, коли мрії здійснюються!

Більше світлин - на Picasa

Тут теж маса туристів, але ми вже готові до цього. Що ж, коли всі йдуть до середини замку або катаються на конику по головній парковій алеї, чудова можливість зробити навпаки! ;-) А саме:

Обійти навколо замку вздовж його могутніх контрфорсів,
з видом на далекі далі

Прогулятись по "не-туристичній" частині парку, знайшовши відображення замку у водах заросшої річечки

Піднятись на міський цвинтар, звідки відкривається чудова панорама замкового пагорбу

Це було варте того, щоб приїхати, навіть в туристичний день!

Більше світлин - на Picasa

Наступного дня ми знову поїхали в Підгірці, тільки вийшли з автобусу на початку села, біля вказівника "монастир". Звідти кілометрова дорога веде крізь зелені лісочки і заквітчані галявини до Василіанськго монастиря XVIII століття... Не скажу, що сам монастир дуже цікавий, але як там затишно! Тепле сонячне проміння, лісова свіжість і спів пташок... ідеальний ранок в атмосферному місці.

Наступним пунктом прогулянки був старовинний цвинтар біля згорівшої дерев'яної церкви, недалеко від палацу.
Я дуже люблю такі кладовища - щербаті кам'яні хрести і статуї, похилені в різні боки, з напівстертими незрозумілими написами, з плямами моху. В таких місцях мені спокійно. Далекі краєвиди додають мрійливості... Ідилію порушує лише близкість сільських хат та обмеженість в часі.

...По крутій стежці, що огинає замковий парк, спускаємось в низ села, і вздовж психоделічного жовтого поля йдемо до траси, озираючись на палац. Подорож продовжується!

Більше світлин - на Picasa

Багато туристів починають своє знайомство з українськими пам'ятками саме з Золотої Підкови Львівщини, зокрема з Підгорецького замку. А ми соізволілі тут побувати лише зараз. Ледве добрались до Підгірців з Золочева, а коли добрались, то навіть пожалкували - скрізь яскраві і гучні натовпи туристів! Великі групи з екскурсоводом, невеликі компанії авантюристів і самостійні мандрівники.

Та що поробиш, раз ми вже тут, то подивимось на замок і костел - не розвертатись же назад, справді. Але про себе зауважили, що до таких відомих пам'яток слід приїжджати в звичайний будній день.

Зараз палац закритий на реставрацію, і це чомусь дуже засмутило багатьох туристів. Дарма, адже всередині всеодно нічого не залишилось від колишньої розкоші, а ззовні він такий ефектний! Звісно, трохи прикро застати пам'ятку в стані ремонту, але і реставрація потрібна.

Поки ми обходили палац навколо і старались, щоб в кадри влізало поменше народу, вітер приніс з-за обрію набухші чорні хмари, і грім розлякав гламурних туристів та продавців сувенірів, а нас порадував - ми любимо грозу :-)

Більше світлин - на Picasa

Коли ми були в Золочеві два роки тому, то оглянули тільки замок, цього ж разу ми обрали місто як базовий пункт подорожі - бо звідси недалеко до Підгірців і Олеська. Чомусь Золочів мені не здався затишним, скоріше нейтральним. Але він зручний для подорожуючих - є де зупинитись, є де поїсти, є що подивитись. Цими якостями ми і скористались ;-)

Плануючи подорож, я не зауважила, що ми - не одні бажаючі потрапити на свята в ці чарівні куточки України.


Різноманітні автобуси і машини привозили до підніжжя замку туристів - групу за групою. Підозрюю, після свят на просторах інету з'являться серії стандартних фоток Китайського павільйону, золочівських "магічних" каменів, Підгорецького і Олеського замків...


Коротше, в середину замку ми не ризикнули завітати.

Зате прогулялись по тихим вуличкам міста до інших його пам'яток. Костел Вознесіння справді гарний! А Миколаївську і Воскресенську церкви сфоткали хібащо для галочки, бо вони теж потрапили в реєстр пам'яток національного значення. А найбільше в Золочеві сподобалась... весна! Теплі вечори, пронизані ароматами бузку і каштанів, і багато свіжого повітря, якого тепер так не вистачає в Києві...

Більше світлин - на Picasa

Сюди ми йшли пішки з Межиріча, причому не по дорозі, а в обхід - через ліс і поле. В лісі заблукали, а в полі обгоріли, не кажучи вже про втому, але до замку героїчно дійшли!

Найбільше сподобалась вежа-фокусниця. Чому фокусниця? А скажіть - скільки у неї кутів? -"Чотири, що за дурне питання!"

А тепер порахуйте ще раз ;-)

Більше світлин - на Picasa

Межиріцький монастир перевершив всі наші очікування! А фотографії, як завжди, не передають масштабності, величі та атмосфери... Крім того, що сам монастир дуже гарний, його ще оточують мальовничі ландшафти - дзеркальне озеро і зелені поля. А село, яке підбирається до його мурів, зовсім не напрягає, навпаки - додає особливого колориту :-)


Місцева живність спокійно пасеться серед цієї краси, ліниво позуючи туристам-фотографам. Пригріває сонце, співають пташки, і немає нічого кращого, ніж примоститись на земляному валі з видом на монастир, дивну піч і коників, та пити чай з термоса, роблячи замальовки в альбомі...

Більше світлин - на Picasa