Трохи не доїжджаючи до світанку, ми вилізли з поїзда на станції Клевань. Абстрактно здогадуючись, що все цікаве знаходиться на іншому кінці містечка, почали нашу пішу епопею в тому напрямку. Навколо - ароматні хмари вишневого цвіту, в повітрі ще шепоче нічна свіжість, і немає нікого, крім котів і білочок. Нарешті нова подорож, нарешті далеко від Києва, і можна дихати на повні груди!
Поки ми дійшли до пам'яток, люди і машини почали прокидатись... А ось вже видно і костел Благовiщення 1630 року! Нажаль, подвір'я зачинене, а з усіх сторін його оточують хатки - незатишно. Можливо, вдалось би обійти з боку поля, але тоді вранішнє сонце світило би прямо в очі (і в об'єктив), тож, не затримуючись, пішли шукати замок.
Після деякого блукання знайшли, але з подвір'я він якось не вразив. Мене більше зацікавили вівці, що там паслись :-) Наша поява, в свою чергу, зацікавила барана з відрізаними рогами (хм, чому б це?..), він підійшов і став до нас тулитись. Я ще ніколи так близько не бачила цих тваринок! Погладила - такий м'який, як диванна подушка :-) І пішла собі далі фотографувати. А баранчик став задкувати в протилежному напрямку...
Поки до мене дійшло, що він розганяється в мою сторону, я вже валялась в пильній кропиві, тримаючи Nikon в повітрі, щоб не розбився. Цей епізод повторився і зі Славком, поки я тікала в замок... Оце так баранчик! Ми ще довго його згадували, поглядаючи на обпечені кропивою долоні та потираючи синці :-)
Потім оглянули віадук і пройшли вглиб поля, щоб зробити гарні знімки замку, де видно, що це таки замок, бо всередині збереглось більше радянщини, ніж середньовіччя. До Олики вирішили йти пішки через поля, бо часу попереду багато, і хотілось відпочити від цивілізації... Але це вже зовсім інша історія...
Більше світлин - на Picasa
Публікації
0 коментарі: