Це мій четвертий візит в Кам'янець. Сюди хочеться повертатись знову і знову, вкотре пройтися старими вуличками, обійти знайомі брами і бастіони, відкрити для себе щось нове, фотографувати все підряд, неначе вперше. І завжди знаходиться причина повернутись - Terra Heroica, новий ракурс для фото... Взагалі, про улюблене місто хочеться не писати, а згадувати, мріяти і посміхатись...

Це місто Минулого і Старості. По дорозі до замку і назад нас супроводжувала Руйнація. Старенькі обшарпані будиночки тримаються, певно, лише тому, що там живуть добрі люди. Надовго затримуватись якось страшно - а раптом не повернешся?.. Справді дивні відчуття.
Хоча замок - втілення руйнації - дуже сподобався. Потужна порохова вежа, як старий вартовий, зустрічає гостей з дороги, а палац запрошує поблукати порожніми кімнатами та переходами.
Добре, що ми приїхали вранці - встигли помилуватись старовинним спокоєм замку перед тим, як понаїжджали примітивні туристи на своїх машинах, які треба неодмінно припаркувати під стінами башти або палацу.

Я раніше бачила фотографії цього місця, читала про нього... Але коли нарешті побачила на власні очі з краю обрива... Це вище за слова! Це втілення казки. Захотілося водночас і затамувати подих, і побігти стрімголов до замку, поки це фантастичне марево не розвіялось... Але таки довелося долати всю цю нескінченну серпантинову дорогу на важких роверах, зупиняючись кожної хвилини, щоб зробити "ще один неповторний кадр".


Наступного дня ми встали раніше за сонечко, щоб насолодитись красою цього місця, поки всі дауни, що поз'їжджалися до водоспаду, ще сплять. Вранішній туман молочними хмаринками піднімався над долиною, небо на сході змальовувалося помаранчевими фарбами, шумів водоспад та мовчали крапельки роси... Цей світанок я запам'ятаю на все життя.

Це маленьке містечко лежить на перехресті важливих доріг, і таке поєднання дається взнаки. Вздовж траси Тернопіль-Чернівці спостерігається неймовірна насиченість: магазин на магазині, велика церква, кафе, кафе, "Гостинний двір"... Не встигаєш озирнутись, а ти вже виїхав з Товстого. Дивина!


Але якщо затриматись тут трохи довше, можна оглянути кілька цікавинок:
Михайлівський собор - найвидніша споруда містечка (фото зверху);
Костел св. Анни (фото праворуч);
Старий єврейський цвинтар. Він схожий на квітучу галявину, всіяну кам'яними плитами. Ще там паслася скажена коза. Скажена, бо залізла на надгробок заввишки близько півтора метра, щоб поїсти листячка з дерева. Не питайте мене, як вона це зробила...

Перед поїздкою читала різні відгуки про Чортків - комусь він сподобався, комусь - ні. Я ж вирішила нічого не очікувати від цього міста, щоб враження було дійсно першим, свіжим, не заснованим на відгуках інших. В результаті Чортків просто вразив мене своєю атмосферою, яка густим затишком розливається над мощеними вуличками. Відчуваєш себе тут як вдома. Час неначе призупинив свій плин...


Більше за все в Чорткові сподобався, звісно, Домініканський костел. Стара ратуша теж цікавенька.



А замок, який був головною причиною відвідання міста, переживає не кращі часи - за огорожею могутніх стін поселилась газова станція. Сподобалась дерев'яна Вознесенська церква 1717 р. А релігійні "комікси" на подвір'ї православного храму здивували - чому остання гравюра зображає поховання Ісуса, а не його воскресіння? На чому ж тоді базується християнство?..


Всі інші пам'ятки залишили на наступний раз, бо зупинялись тут всього на день, а поспішати так не хотілось... Зате буде привід приїхати ще.

Ці села, не розбещені туристами, опинились на нашому маршруті завдяки сайту www.castles.com.ua, бо тут були замки. Власне кажучи, вони є і зараз - стіна долинської твердині підпирає церкву, а буданівську фортецю перетворили на психлікарню. Ось так живуть в Україні пам'ятки історії. Не будемо про них забувати?..


Долина: руїни замку дуже заросли, за літньою зеленню майже не було видно мурів.





Буданів: Біля замку довго не затримувались, бо через непривітних жінок в білих халатах почували себе вимушено. Зате коли тащили ровери по затяжному підйому на виїзді з села, єдиною втіхою було оглядатись назад - на чудову панораму Буданова з його незвичайним замком.

Мабуть, у кожного романтика є особисте, таємне місце, де він може мріяти та творити, насолоджуватись спокоєм та красою. Я знайшла таке місце для себе.
Дорога для нас (як для велотуристів) виявилася складною, але я подолала би втричі важчий шлях, щоб туди дістатись, бо воно того варте! Там не було ні людей, ні сміття. Зате були кислющі яблука, якими ми підкріпились з мазохістським задоволенням.
Я не хочу, щоб про це місце знали прості смертні та "шашличні" туристи - хай собі живуть своїм мізерним життям, вони не достойні такої краси.

Я зовсім по-іншому уявляла собі це місто. Мені воно так подобалось на чужих фотках... Мабуть, я забагато очікувала від загадкової Теребовлі, бо коли нарешті туди потрапила - розчарувалася. Вся таємничість кудись поділася, відкриваючи реальність: купки людського лайна під замковими стінами та "пряничний будиночок" замість оборонної стіни монастиря... Крім того, давалася взнаки втома від першого дня подорожі, і насувався вечір - треба було шукати місце для ночівлі. Можливо, варто буде повернутись в Теребовлю в ясний осінній день, пройтися, не поспішаючи, і спробувати по-новому її оцінити?.. Але покищо в Україні є дуже багато місць, куди би я залюбки з'їздила замість Теребовлі.

З одного боку до замку туляться хати, залишаючи між своїми парканами та оборонними стінами вузеньку зарослу стежинку; з іншого - він і сам схожий на хату, бо служить за житло спадкоємцям графської прислуги та їхнім квартирантам. Але якщо обійти замок ззаду, ви побачите могутню фортецю! Прогулюючись по квітучій галявині під цими стінами, можна забути про плин часу та про звичайних людей, що живуть навколо... нікого нема, є тільки замок і краєвиди...


Дуже несподіваним для мене виявився костел - така розкіш в провінційному містечку! Гуси собі пасуться навколо... а він стоїть такий гарний! І великий такий, що в кадр весь не влазить, а відходити далі не хочеться.

Біля костелу є старий цвинтар. Кам'яні статуї-надгробки та великі похилені хрести, між якими немає стежок у високій траві, і ти не знаєш, чи ходиш між могилами, чи прямо по ним. Обширний краєвид на схили сусідніх пагорбів не обмежений ні будівлями, ні деревами - погляд гуляє по просторам, і такий спокій...

...Про світанок в Тернополі свідчило посвітлішання сірого неба - сонце в той день так і не з'явилось.
Старі храми, центр, квіти...
Тут затишно. Особливо мені сподобалась атмосфера перед Домініканським костелом. І ще цікаво виглядає замок в профіль - наполовину поштукатурений, наполовину пошарпаний. Величезне озеро... невже дійсно штучне?
По місту проїхались дуже швидко, приділяючи увагу лише основним його пам'яткам. А коли вже зібрались рушати далі, хмари таки прорвались дощем...