Микулинці: "Мій дім - моя фортеця!"

З одного боку до замку туляться хати, залишаючи між своїми парканами та оборонними стінами вузеньку зарослу стежинку; з іншого - він і сам схожий на хату, бо служить за житло спадкоємцям графської прислуги та їхнім квартирантам. Але якщо обійти замок ззаду, ви побачите могутню фортецю! Прогулюючись по квітучій галявині під цими стінами, можна забути про плин часу та про звичайних людей, що живуть навколо... нікого нема, є тільки замок і краєвиди...


Дуже несподіваним для мене виявився костел - така розкіш в провінційному містечку! Гуси собі пасуться навколо... а він стоїть такий гарний! І великий такий, що в кадр весь не влазить, а відходити далі не хочеться.

Біля костелу є старий цвинтар. Кам'яні статуї-надгробки та великі похилені хрести, між якими немає стежок у високій траві, і ти не знаєш, чи ходиш між могилами, чи прямо по ним. Обширний краєвид на схили сусідніх пагорбів не обмежений ні будівлями, ні деревами - погляд гуляє по просторам, і такий спокій...