Корлатка (Korlátka)

Останній день подорожі, останній зруйнований замок перед поверненням додому. Тихою ранковою дорогою вздовж пустих зимових полів ми пройшли від залізничної станції до перших сільських хат, і одразу звернули в гущу туману. Замку не було видно, ми орієнтувались тільки по карті. З дороги зійшли на лісову стежку і продовжили шлях вгору, по опавшому листю, поміж таємничих дерев, що тягнуться безлистими гілками до просвітів блакитного неба.

З туманного лісу ми вийшли на галявину, залиту сонцем, і побачили руїни замку Корлатка, а за ним - вітряні турбіни. По стежці між кам'яними стінами, що були колись баштами і палацами, ми піднялись на самий верх замку, звідки відкривався захоплюючий вид. Туман заплутався в деревах під старими мурами, він перекотувався пухнастими хвилями і повільно відступав, поглинаючи поля і села внизу. Навколишню тишу порушував лиш шелест вітряків...

Зробивши "фото року", ми поблукали росянистим сухотрав'ям галявини, заточили по бутерброду і стали повертатись на дорогу. Озирнувшись назад, ми побачили над деревами примарний силует старовинних руїн в компанії сучасних вітряків, повз які пролітали останні клапті туману. Дивна картина, мені дуже до смаку!

Повертаючись до залізничної станції, я йшла розкорякою і кривилась від болю в натоптаних ногах при кожному кроці. Теоретично ми могли б встигти відвідати ще один замок недалеко звідти, але як я подумала, що треба було б вскарабкатись на ще одну гору, то якось розхотілось. А я ще й вагалась перед поїздкою - чи багато ми встигнемо в такі короткі дні, коли сутінки починаються о пів на четверту. Ще й думала, чи не подовжити подорож на один день, коли вдома дивилась, куди можна поїхати з Нітри. Та де там! На п'ятий день я була вже виснажена. І добре, що він був останнім. Краще приїхати в ці краї ще раз, з новими силами!