П'ятничани-Соколівка

Одвічний львівський дощ нас не злякав - ми планували поїздку на цей день, і ми її здійснимо! Така рішучість виправдала себе - по дорозі дощ перестав, і небо заповнили фактурні хмари. Ось за вікном маршрутки промайнув старовинний оборонний костел, а за хвилину з'явилась П'ятничанська вежа. Приїхали!
Вгору веде ґрунтова дорога, вздовж якої на полях працюють селяни, пасуться коники і корівки, я бігаю з фотоапаратом по мокрій траві і насолоджуюсь ранньо-осінньою погодою.


Ось так, гуляючи, підійшли до вежі. Ворота відчинені, охоронець гостинно проводить нам екскурсію по всім приміщенням. Основне наповнення музею - копії старих фотографій, що розповідають про реставрацію цієї пам'ятки і про значення веж в архітектурі взагалі. Внутрішнє подвір'я дуже затишне - немає нічого зайвого, і уява легко переносить до середньовіччя...

Та настав час іти далі. Всю дорогу я фотографувала П'ятничанську вежу - то на пагорб забіжу, то до гарбузів в чиємусь городі залізу в пошуках декорацій :) . Аж поки вежа не сховалась з поля зору.
Та от ми вже в Соколівці, де на краю села доживає віку оборонний костел XVI ст. Якісь дядьки, побачивши у нас фотоапарати, стали питати з якої ми організації - чи не з тої, бува, яка знімає хрести. Начебто хтось намагався повалити хреста з даху, вже і канати туди закинули, але не завершили справу.


Цей вандалізм так обурював цих чоловіків, що вони готові були сваритись з усіма відвідувачами пам'ятки. Коли вони нарешті пішли, ми зайшли до костелу...
Дах лежить на підлозі у вигляді звалища дерев'яних балок, а склепіння над вівтарною частиною от-от туди приєднається. Весь костел пронизується пильними протягами. Залишки розписів, сходи на хори, пуста кімната на другому поверсі... Чи довго це буде існувати? Місцеві, схоже, так не думають, бо зносять під стіни храму сміття. Головне, щоб хрест був на місці :(

Цьому костелу дуже личать сірі хмари. Тут сумно, але гарно...