Імстичево: монастир і чай

Ще здалеку було видно монастирський пагорб та будівництво нового храму поряд. Без сумнівів - нам туди. Вгору. Знесилені довгою дорогою, та усвідомлюючі, що ризикуємо не встигнути до темряви доїхати до запланованого місця ночівлі, ми все ж наважуємось піднятись до старого монастиря. Вздовж крутої дороги стоять плити з біблійними малюнками - мовляв, Ісусу теж було тяжко йти вгору з важким хрестом. М-да, не обнадійливі аналогії ;-)


Всі туристи-паломники бігом розбіглись, залишивши на наш розсуд просторий оглядовий майданчик. Прохолодний вітер і вид на далекі гори є винагородою за наші зусилля!



Надивившись і назнімавши, ще й зганявши до млина на інший край села, спитали у дияконів, де можна набрати питної води в дорогу. І тут почалось найцікавіше :-) Вони почали пропонувати і мінералку, і солодкі напої, і хотіли нас нагодувати - ми ледве відмовились. Але коли вони запропонували чай... тут я розтанула, запосміхалась... ну люблю я чай :-)



Пройшовши за дияконами в кімнату, ми згадали, що значить чай по-закарпатськи: стіл заставлений холодцями, тістечками і всякими іншими стравами, серед яких ледве помістились прозорі горнята з рожевим чаєм! За легкою розмовою час пройшов приємно та швидко - оранжеве сонце вже пливло на спочинок...



До місця ночівлі ми доїхали вже пізньої ночі, але ні краплини не пожалкували про проведений в Імстичевому час - гостинність тамтешніх дияконів залишила найяскравіші спогади з цієї подорожі :-)