Дорожні нотатки замкоманки

Таке собі звичайнісіньке місто, що має три надзвичайних перлини. Та мабуть, щоб їх оцінити, треба бути туристом, який приїхав здалеку спеціально для цього. Бо величезний помираючий костел, що стоїть прямо над трасою навпроти автовокзалу, давно вже притерся до поглядів місцевих і став звичною складовою рідних краєвидів. Ми, такі мізерні в порівнянні з цим гігантом, але з цифровими фотоапаратами в руках, становили для людей значно більший інтерес.

А до старої синагоги, теж напівмертвої, дорогу підказав четвертий з опитуваних людей. Інші витріщали очі і перепитували "синагога?", ніби вперше чують. На старих контрфорсах повиростали дерева, а в середині - пусто і надміру просторо...

Третьою перлиною є церква - теж сімнадцятого століття, теж величезна і з контрфорсами, але збережена в чудовому стані, поштукатурена і пофарбована в оранжевий колір.

Може, якби вона теж була напівзруйнованою, сподобалася б мені більше?.. :-)

Майдан Волі в центрі міста з величною і неповторною ратушею - неначе портал між двома світами. З одного боку - магазини, кафе, люди, магазини, купа таксистів, і якби над цією метушнею не підносилася та сама ратуша, тут було б взагалі не затишно.

Проте варто лише перейти на інший бік майдану, як весь цей гамір зникає прямо за спиною. Майже тихо... Майже безлюдно... Цей Бучач мені подобається! Попереду - замкова гора з туманно-примарною твердинею, зліва - вежі і келії Василіансього монастиря, а вище...
Великий старий цвинтар. Холодні хрести, похмурі склепи, печальні статуї, що дивляться на засніжене місто... на вежі Василіансього монастиря... на туманно-примарну твердиню...

За спиною - старовинні замкові мури, попереду - обрив, на краю якого самотнє похилене дерево вглядається разом з тобою в далекі краєвиди, десь внизу губиться річка... Так ми стояли в тиші і затишку зимового саду - Святвечір... Всі на світі (і працівниця готелю) сидять в родинному колі, за святковим столом, і лише світяться добрим теплом вікна далеких будиночків. На душі спокійно і урочисто - і зосвім не через релігійність, просто тут добре :-)

Таксист з Товстого запевняв нас, що Джуринський водоспад не може замерзнути, і дарма ми взагалі їдемо взимку в Червоне, ну але ж "любой капріз за ваши дєньгі".
Урочище Червоне неймовірно гарне взимку, ще й за сонячної погоди! Підходимо ближче до водоспаду - шумить. Думаємо, ну хоча б трошечки він мав замерзнути, бо мороз не аби який. Спускаємось з місточку через хащі, дивимось - дивовижно! - вода шумить, але не ворушиться! Пінисті каскади завмерли в крижаному полоні. Величний білий красень чекає на весну, що прийде і розбудить його теплим сонячним цілунком...

Виїхавши на Різдво з тьмяно-сірого Києва до улюбленої Тернопільської області, я переконалася, наскільки гарною буває зима! Зміна кольору пейзажів з зеленого на білий виглядає якось казково. Місця, де я побувала влітку, набувають нового шарму, а ті, що відвідала вперше, здаються тепер особливими...
Так, це моя перша зимова подорож, і я з цього радію! :-)

В Тернополі ми гуляли по замерзлому ставу, і це було так цікаво!

В Чорткові, крім всього, подивились пам'ятки, які не відвідали влітку

Та і замок цього разу сподобався мені більше

Червоногруд... ммм... *мрійливо*
Минулого разу ми тут зустрічали схід сонця, а цього разу проводжали його захід

Скала-Подільська в новому ракурсі

Поки на дворі холодно і сіро, особливо не помандруєш... Зате є час передивитись фотки з минулих подорожей і планувати наступні. Згадуються і веселі моменти :-)
Звісно, не всі можна зазнімкувати, але все ж знайшла кілька світлин:

1. Охоронець-вбивця Полкан Полканович в Кам'янці

2. Канібалізм в Луцькому ресторані

3. Медуза-Ктулху на узбережжі Криму

4. Риболовля на фоні її заборони (Княгинине)

5. Недоброзичливий Ісус на Львівському цвинтарі

6. Київська фірма "Аварія" до ваших послуг

7. Освідчення в коханні по-столичному

Минулого разу ми були в Ужгороді навесні, півтора роки тому. Тоді, на першотравневі свята, туристів пускали лише у двір замку, а цього разу ми таки відвідали цікаві музейні експозиції. Мені дуже сподобались історичні інтер'єри замку - товсті стіни створюють відчуття затишку, а вітражні вікна навіюють натхнення. Довгі коридори, антикварні меблі, килими на паркетових підлогах... Я б там залюбки жила! ;-)

Сходили ми і до Горянської Ротонди. Ця невеличка церква нічим особливо не примітна, окрім таблички біля входу - "Пам'ятка архітектури XII-XV ст". І, хоча за перебудовами і ремонтами поважний вік церкви майже не помітний, осінній туман окутував її загадковістю минулих столітть, так що нам сподобалось.

Осінь в Ужгороді нічим не гірша за весну, лише вітер всіює дороги не пелюстками сакур, а вологим жовтим листям...

Дивлячись з вікна шостого поверху на різнокольоровий ліс, я раптом захотіла в гори, а точніше - в Невицьке. Від мрії до дії - один крок, і от вже з вікна маршрутки видно неймовірний замок...
Спочатку ми в шаленому захваті бігали по полю і берегу річки, фотографуючи ошатну замкову гору зі всеможливих ракурсів, і вже потім полізли на гору. Саме "полізли", бо середньовічні твердині і асфальтовані дороги - для нас поняття не сумісні.

Тому замість машин з весіллями ми бачили строкату красу осіннього лісу, дивились, як падає жовте листя, зриваючись з гілок від найменшого подиху вітру і вкриваючи землю яскравим килимом... А ще бачили гарненьку саламандру!

Ближче до вершини замок постав перед нами з іншого ракурсу, ніж бачать його прості туристи - загадковим, неначе ми перші люди, які його знайшли. І як же мені не хотілося відпускати це відчуття, коли виявилось, що ми на вершині не одні...

На стінах старовинного замку висять роздруківки його історії, легенд та планів відновлення, а поруч стоїть скринька для пожертв. Мабуть, скоро почнуться реставраційні роботи, а покищо з напівзруйнованих мурів відкриваються запаморочливі види на долину Ужа та сині гори до горизонту...

Мені дуже подобається фотографувати квіти на фоні кам'яних свідків історії. Це драматичне поєднання яскравої щирості та похмурої гордості, тендітної юності та холодної вічності... Щось в цьому є, чи не так?..

1. Палац Потоцьких у Львові