Висічка

Взагалі-то, після Кривчого ми збирались їхати до Новосілки (за принципом "спершу найвіддаленіші об'єкти"), але якраз відправлявся автобус в напрямку Висічки, тож ми без довгих роздумів підкорегували плани :)
Як виявилось, село, в яке ми приїхали - це Пищатинці, а Висічка - вгорі над ним. Місцева жіночка, що вийшла з автобусу разом з нами, провела нас на замкову гору по стежці, розповідаючи на ходу про пам'ятки села... А ми намагались не те, що не відставати, а хоча б не падати в сніг, виснажені стрімким підйомом :)



Піднялись на вершину пагорба - захекані, в очах мерехтить - і пішли до руїн замку, що міцно вчепились за край мису над урвищем. Залишилось від пам'ятки не дуже багато - півтори башти і ще кілька каменюк, але мальовничість краєвидів все компенсує. Село внизу - наче макет з іграшковими будиночками, його обступили засніжені пагорби з чорними деревами, а згори за цим спостерігає сонце крізь хмари...

Тут є простір, якого мені не вистачало в Кривчому, тут так вільно дихається... Я дуже люблю такі місця, де зруйновані пам'ятки дивляться з пагорбів на обширні краєвиди, і я можу дивитись разом з ними... Схоже, що у мене з'явилось ще одне улюблене місце :)

А трохи далі від руїн замку стоїть костел, теж зруйнований. Дах давно обвалився, вхід забитий дошками, всередині все заросло кущами, а за ними на протилежній стіні видно залишки різьбленого вівтаря. Від костелу йде дорога вниз, і нам пора по ній спуститись в Пищатинці, щоб звідти їхати далі - в Новосілку.

Тепер уже небо повністю затягнулось хмарами, які принесли лапатий сніг і перетворили сільський пейзаж на казку. В цій казці ми довго стояли на узбіччі дороги, аж поки нас не підібрала попутка. З вікна машини я бачила, як небо знову розвиднюється, і думала: як класно, коли обставини втручаються в плани і змінюють їх на краще! Адже, якщо б ми спершу поїхали в Новосілку, то не застали б у Висічці променів сонця, які так прикрашали тутешні зимові краєвиди... а то і взагалі потрапили б під снігопад :)