Зимне

Біля входу в Святогірський Успенський монастир XV-XX ст. туристів зустрічає така привітна табличка:

Але ж цей монастир - пам'ятка архітектури національного значення, тож милуватись ним мають право не лише прочани, а й краєзнавці!

Впевнена у своїй правоті, гордо вішаю на шию свій Nikon і навіть не намагаюсь виглядати набожною. Що ви думаєте - ніхто й слова не сказав! Тільки зиркали скоса, але що мені з того. Та, виявляється, на території монастиря зовсім не цікаво - занадто просторі сірі доріжки, занадто мало скамієчок, занадто вибілені церкви.

Це все вкупі з недоброзичливими поглядами створює незатишну і натянуту атмосферу.
Скоріше звідси, на волю!..
Знаходимо біля башти хвіртку без звичного вже напису "стороннім вхід заборонено", і нумо туди, поки ніхто не бачить. Ура - через садок можна вийти до високих земляних валів! Кидаємо рюкзаки в травах і злітаємо на гребінь валу. Свобода!..


Звідси відкривається чудовий краєвид на монастир і клаптики полів, вдалині геометричними контурами маячить Володимир-Волинський і виблискує купол Мстиславського храму, а ще далі видно, як з насуплених сірих хмар ллється дощ...

Та поки він ще далеко, можна посидіти в запашних травах, милуючись польотом лелек, що кружляють прямо над нами.

Бо скоро холодний вітер, як суворий наставник, прожене нас з цього чарівного місця, щоб ми не спізнились на потяг додому...

Більше світлин - на Picasa