Сокаль

Як я люблю подорожувати під час великих релігійних свят! Міста і села Західної України здаються такими затишними, тихими, можна неспішно пройтися пустими вулицями, нема такого відчуття, наче поспішаєш у справах - це приємна прогулянка. Саме таким ми і застали Сокаль ранком Зеленої неділі. Сонячне місто було для нас, а для його мешканців було богослужіння.


В зеленому парку сховались руїни синагоги, повз яку поспішають бабусі в нарядних хустинах - до Миколаївської церкви XVI ст. Церква виглядає зовсім новою - рожевою і охайною, хібащо контрфорси і товсті стіни натякають на неспокійне середньовіччя. З її подвір'я відкривається краєвид на долину Західного Бугу, а на іншому його березі має бути дещо неймовірне... проте звідси не роздивитись.


Від церкви йдемо знову через парк - до центральної площі міста (о, це вже справді схоже на місто!). Магазини закриті, скамійки пусті, поодинокі перехожі здивовано розглядають туристів. Головна вертикаль центру Сокаля - модерновий костел з високою прямокутною вежею. Загальними рисами він нагадує якусь промислову споруду, але є на диво фотогенічним, та ще й неохайні чорні ліхтарі до послуг фотографа ;)

За цими ліхтарями йдемо далі по вулиці, до великої Петропавлівської церкви, яка намагається замаскуватись пишними кронами дерев. Тепер зрозуміло, де поділись всі люди: всередині храму, на його подвір'ї та на навколишніх тротуарах розмістились народні маси. Хтось уважно вдивляється в темні нутрощі церкви і намагається щось розчути, хтось підпирає огорожу, а молодь ненав'язливо обіймається...

Залишимо їх і підемо за межі Сокаля - шукати дещо неймовірне. Ось міст через річку до Жвирки стає плацдармом фотозйомки, а об'єктив мій направлений на в'язницю з довгою і сумною історією. Над нею якраз затрималась одинока біла хмаринка - може це знамення? Знамення того, що ми обов'язково сюди повернемось - десь восени, коли акварельна зелень пейзажів розбавиться мазками жовтогарячої олійної фарби, коли Буг повернеться у свої береги та дозволить нам пройтись вздовж своїх темних вод і ловити в них відображення чогось неймовірного...