В нескінченних вечірніх сутінках я йду повз будинки, поля і ліси. В кожному кроці - біль і страждання. Кажу собі: "не плач, ще тільки один кілометр... лише двісті метрів... за цим поворотом... я знайду місце для ночівлі". І ось за кущами галявинка з дерев'яним прихистком - мій останній варіант, бо усі попередні я відкинула. Зупиняюсь. Знімаю рюкзак. Боже, яке полегшення! Спускаюсь до річки й мию ноги з видом на водоспад. Разом із рюкзаком я зняла з плечей усі хвилювання, думки та плани. Усе йде геть, нічого не турбує. Залишається тільки пілігрим, що проходить шлях. Вільний, змучений, щасливий