Певно, найкращий час дивитись зорепади - середина серпня, а найкраще місце - Карпати! Зелену садибу "Рахів-Плай" ми обрали ледве не випадково, але вона теж виявилась найкращою. Пан Василь зустрів нас біля вокзалу і відвіз високо-високо в гори по кам'янистому вузькому серпантину. Він розказав про російських туристів, які приїхали до них вночі і захоплено казали "Які великі зірки в Карпатах!", на що він сміється - "Це ж вікна в гірських хатинках!"
Будинок стоїть на схилі обокремлено, залишивши сусідів нижче. Стільки простору без парканів, стільки природи! Останні сумніви щодо правильності вибору розвіялись, коли нам показали "відпочинковий куточок" між дерев над струмочком: два гамаки, підвісне крісло, лігво на високих стовпчиках і карколомна гойдалка! Гойдалка закріплена високо на деревах, над балкою, її можна підняти на схил і полетіти звідти повз стовбури дерев на висоті кількох метрів над землею! Дихання перехоплює від стрімкого польоту і відчуття невагомості. І з третього разу навіть не страшно :)
Ще нам показали джерело мінеральної води в лісі - буркут. Я таке бачила (і куштувала) вперше, мені сподобалось :) Так багато вражень в перший день, але головне попереду - вночі. Коли небо вбралося в оксамитово-чорну сукню, розшиту мільйонами діамантових зірок, ми вийшли надвір, щоб вперше побачити потік Персеїдів.
Пройшли під Чумацьким шляхом до скирти сіна, вмостились зручніше і стали чекати... Яскраві зорі мерехтять над Карпатами, тихо і холодно... Аж раптом небосхил з шипінням прорізав метеор з іскристим вогняним хвостом! ТАКОГО я навіть не очікувала - дивовижно! Згодом по всьому небу стали спалахувати Персеїди - від ледь помітних білих рисочок до таких хвостатих комет, а ми захоплено вигукували "Ооо!"
Наступного дня ми пішли гуляти - просто по дорозі вгору. Залізли на найближчий пагорб, дістали карту, і думаємо - чи це не вершина гори Терентин? Але після невеличкого спуску дорога знову набирає висоту. Місцеві підтвердили - Терентин попереду, он на його вершині вишка. То ми ще і півшляху не пройшли, а вже так втомились! Ну нічого, високо в горах сонце не так пече, тож можна ще погуляти. Бачимо - навеличка вишка визирає з найближчої гори.
Піднялись туди навпростець крізь зарості стиглих чорниць, очікуючи, що це останній ривок, і перед нами відкрився чарівний краєвид... на гору Терентин з великою радіовишкою :) Це її верхівка визирала над пагорбом, і здавалось, що вона маленька і близька. Ну що ж, раз ми вже подолали такий шлях, то підемо до кінця. Освіжившись прохолодною водою з джерела над дорогою, ми піднялись на Терентин.З вершини можна милуватись краєвидами на всі боки, навколишні гори або нижчі за нас, або здаються меншими через велику відстань. Хоч сусідня гора на метр вища за Терентин, але здається, що дивишся на неї вниз. Добре так сидіти, роздивлятись карту і порівнювати її з обширними пейзажами, вгадуючи, де яка гора.
Так і пролетіли кілька днів в Карпатах під сонцем і вітром, поки ми блукали гірськими стежками, ховались в серпневих травах, споглядали далеко внизу найвисокогірніше місто України... А щоночі з неба падали зорі, їх супроводжували довгі срібні хвости і зачаровані вигуки "Ооо!"
На жаль, фото і відео зорепадів не мої, знайшла в інтернеті.
Більше світлин - на Picasa
Публікації
0 коментарі: