Топольчанський град (Topoľčiansky hrad)

Цей замок знаходиться не в Топольчанах, як можна подумати з назви, а у селі Подградіе в 18 кілометрах звідти. Замок видно ще за півшляху - він сяє в сонячних променях на вершині гори. Я спершу не повірила, що це вже він, але карта і впізнаваємий силует башти мене переконали. Прямо під замком у автобуса кінцева зупинка, далі лише гори і ліси на кілька десятків кілометрів.

Звірившись з картою, я впевнено повела нас за межі села, повз замкову гору вниз, де лісовози намісили грязюки... кхм... ну нічого, нам не страшно! Черевики стали на кілька кілограм важчими, прямо перед підйомом на гору. Навіщо? Куди? Там же нічого нема, замок залишився позаду. Захекані й спітнілі, ми зупинились на мальовничій лісовій галявині. Озираємось - ну ось ми і прийшли :) Заради цього виду варто було сюди пертись!

За ці перші дні подорожі можна дати їй назву "подорож сусідньої гори". Нормальні люди не будуть зі мною мандрувати, бо не відвідають жодної пам'ятки :D

Після відпочинку і чаю на цій галявині, ми все ж таки пішли до замку. Він був зачинений на зиму, але зі скелі можна було помилуватись чарівним краєвидом.

Трохи історії: замок вперше згадується в 1235 році як королівський маєток, пізніше він змінив багато власників. На початку XVIII століття, під час повстання Ракоці, замок був сильно пошкоджений імперськими військами. В тому ж столітті його відновили, але після перенесення адміністративного центру регіону до Товарніків замок почав занепадати. У кінці XIX століття частину укріплень законсервували і добудували головну башту в романтичному стилі. Саме вона стала символом замку і робить його впізнаваємим і фотогенічним.

До зворотнього автобуса залишалось ще трохи часу, і ми пішли на поле з іншого боку села. Ще один вид на замок в ранніх сутінках, і нам вже пора їхати.