Опоніце і Гімеш (Oponice, Gýmeš)

В цей день прогноз погоди все ж таки справдився, низькі хмари лежали на верхівках гір, сирий вітер намагався пробратись під куртку. І якраз цього дня у нас був найдовший маршрут - 15 км пішки, через ліс між двома зруйнованими замками. Дорогою до першого з них туман ловив наш автобус у непроглядні білі обійми, випускав, перетікав через гори і чатував у полі, щоб знову впіймати. А пасажири обговорювали, яка небувала гмла сьогодні (люблю словацьку мову :D).

З сірого і безлюдного села Опоніце починався наш довгий шлях через ліс, без можливості сховатись і зігрітись, під'їхати транспортом або передумати і повернутись. Залишалось сподіватсь, що воно буде того варте... Перший орієнтир вже визирав на схилі гори - це руїни Опоніцкого граду.

Коли ми підійшли ближче, то побачили прямо під мурами автомобіль та двох похмурих чоловіків, що виконували якусь роботу на руїнах, все було завалене камінням і зрізаними чагарниками. Хоч це і добра справа, та в присутності чужих людей замки зі мною не щирі, ховають свою атмосферу... Але ми все одно приділили час пам'ятці, обійшли її з усіх сторін, залізли на верхівку, помилувались краєвидом, полякались щільних сірих хмар. Та й пішли далі по лісовій стежці.

Спершу дорога була приємною, ми навіть залізли на мисливський посед і попили там чаю з термоса. Та при наближенні до наступної замкової гори стежка загубилась в глибоких тракторних слідах у грязюці! Підніматись вгору в таких умовах було важко, але ми все ж таки подолали смугу перешкод і вийшли на тверді скелі. Коли попереду замаячила вершина, у мене відкрилось друге дихання - мета була вже так близько!

За кілька хвилин ми опинились перед градом Гімеш, він був пустим, тихим і таємничим. Хоч він теж у аварійному стані, та його велич вражає! Цей замок так близько підібрався до хмар, що трави на його стінах вкрились памороззю. За ясної погоди звідси мало б бути видно ледве не половину Словаччини. Зародилась маленька мрія повернутись сюди знову, щоб побачити наяву ті краєвиди, що домальовувала фантазія замість сірої гмли...

Спускаючись з замку до цивілізації, ми набрали стільки грязюки на підошви черевиків, що вона продовжувала відвалюватись і в готелі - думаю, нас там тихо ненавиділи :D