Німецьке місто Гьорліц (Görlitz) від польського Згожелець (Zgorzelec) відділяє невелика річка - по суті, це одне місто, але квиток на поїзд до німецької станції значно дорожчий, тож ми вирішили зекономити і пройти кілька кілометрів пішки. В Згожельці є дві станції, нам здалось логічним вийти на тій, що ближче до кордону. Виходимо... на такій сільській околиці, обабіч станції зеленіють сади і городи... а за кілька метрів вже починається залізничний міст, за яким видніються німецькі будинки.
Коли мета так близько, не хочеться шукати обхідну дорогу! Людей поблизу немає, нас ніхто не бачить... підемо по залізниці? І ми побігли по шпалам, готуючись в будь-яку мить ухилятись від поїзда або виправдовуватись перед залізничниками/поліцією (турісто, ніхт фірштейн дойч! це залізничний міст, а не тротуар, серйозно? це що, кордооон??). Одразу за мостом пірнули в найближчі кущі, а звідти вибрались на вулицю.
Випадкові ранкові перехожі могли спостерігати, як з кущів вибігають дві веселі дівчини і занепокоєно озираються на поліцейську машину і на гвинтокрил в небі...

Вечірній Краків заполонили натовпи гуляючого люду - туристи, відпочиваючі, молодь... тисячі їх! Швидко маневруючи, ми прокладали свій шлях від вокзалу через центр до хостелу, заброньованого заздалегідь. Місто, що вигулькувало за перехожими, здалось мені вражаючим, гарним і пафосним, але суботній вечір - явно не найкращий час для фотосесії. Поки знайшли наш хостел і поселились, сонце ще світило, і ми вирішили ще прогулятись. Але ж не пірнати знову в кишіючі людьми центральні площі? Ми зробимо інакше - підемо до замку!

З Красичина ми повернулись до Перемишля, і одразу пішли гуляти в Старе Місто - мені воно здалось привабливим ще з вікна автобуса. Старі вулички ведуть вгору, до великого францисканського костелу іржавого кольору, який ледве влазить в кадр:

Довжелезна зла черга на українсько-польському кордоні ледве не змусила нас повернути назад. Я справді не вірила, що ми це подолаємо. Але ж я не для того стільки возилась з візою, щоб відступити в останню мить! Перехвилювались, перечекали, перештовхались - і опинились по той бік кордону. Ффух! Маршрутка до Перемишля (Przemyśl), швидка пересадка на автобус до Красичина (Krasiczyn), і ми виходимо прямо біля замкового парку. Тільки тут я дістала з сумки фотоапарат :)

У мене з'явилась нагода поїхати в Польщу в кінці серпня, і постало питання візи.
Мені здавалось, що оформлювати індивідуальну туристичну візу краще через турагенство, бо там мають знати ці процедури, мають домовленості з готелями, оформлюють необхідне страхування, а також займаються всією бюрократією, яку я дуже не люблю. Але, обійшовши штук 10 львівських турфірм, я зрозуміла, що не все так просто. Більшість з них взагалі не займається індивідуальними візами, а ті, хто займаються, пропонують зробити підробні документи, бо мої їх не влаштовують. Проблема в тому, що я прописана в Києві і не працюю, а запрошення з Польщі мені не можуть зробити. Ризикувати з підробними документами, та ще й платити за це не малі гроші, я не хотіла, тож вирішила зробити все самостійно і по-чесному. Насправді це виявилось не так складно, як я боялась. По грошам вийшло десь так:

• Оплата двох готелів - 30+30 євро (та ще 200+200 грн за переказ коштів) 
• Консульський збір - 35 євро
• Відкриття карткового рахунку - 12 євро (Swedbank)
• Довідка від нотаріуса, що чоловік фінансує мою подорож - 100 грн
• Страхування - 60 грн (АХА страхування)
• Довідка про стан рахунку (на якому має бути щонайменше $50/день перебування в країні) - 50 грн
• Набір фотографій - 18 грн
• Всеможливі ксерокопії - кілька грн

Хоч в списку документів довідка з місця роботи була окремим пунктом без альтернативних варіантів, по телефону в консульстві сказали, що підійде заява мого чоловіка про те, що він фінансує подорож (і довідка з його роботи). Крім того, я відкрила власний рахунок в банку, щоб не залишити сумнівів в моєму фінансовому забезпеченні.
Самим проблемним пунктом виявились готелі. Знайти прийнятні варіанти через Booking.com було легко, але кілька днів зайняла переписка з адміністрацією, бо мені треба було не тільки забронювати номер, але і сплатити вартість проживання та отримати факс з підтвердженням оплати. З цим я возилась найдовше, і навіть почала сумніватись, що у мене вийде це зробити. Але один з готелів таки вислав факс, і його після деяких вагань прийняли в консульстві.
Поки оформлювала-збирала-готувала необхідні документи, так хвилювалась, що мені постійно снились пов'язані з цим кошмари - я у снах отримувала факси, подавала документи, виникали всякі проблеми... Навіть подрузі, з якою я поїду, снилось, що до мене в консульстві висувають всякі дивні вимоги :)
Але, врешті-решт, у мене в закордонному паспорті з'явилась перша віза! Я собою пишаюсь :)