Не маючи бажання зустріти на шляху монахів/прихожан/туристів, я спочатку пішла фоткати монастир ззовні. Піднялась на пагорб до нової дерев'яної церкви, потім ще вище - о, чудовий панорамний вид! Далі на пагорбі яблуневий садок - затишне тихе місце, де можна провести багато часу, фотографуючи монастир крізь поки що безлисті гілки... Тільки спустившись звідти, побачила табличку "не ходити по саду" - упс :)
Ну, поки що мені тут подобається. Час зазирнути всередину. Просуваюсь до входу, фотографуючи все по дорозі. Ось і брама. А за нею - квадратне внутрішнє подвір'я, наче тісна площа, в центрі якої - компактна велична церква з могутніми контрфорсами. Безлюдно, тихо, доглянуто, небо радує глибоким синім кольором. Крім як панорамами, особливо не познімаєш. Відчуття часу і простору дає збій і пропонує пізньосередньовічну Трансильванію - що ж, я не проти ;)
В храмі тихо йде служба, але я туди навіть не зазираю. Фоткаю панорами з усіх сторін, поки не прогнали, але ніхто й не думає проганяти - мене просто ніхто не бачить, от і чудово. О, знову брама - я обійшла повне коло.
Йду довго-довго, стежка іноді губиться, іноді розходиться на кілька менших, ліси й галявини чергуються зовсім не так, як позначено на карті... Але напрямок вірний - південний схід - і повертати назад вже пізно. Ура, бачу перші хати на горизонті! А за черговим поворотом стежки вдалині визирає й костел. Залишилось дійти до села, пройти його з одного краю в інший - і ось я біля мети!
Костел доволі цікавий, на його даху сидять лелеки, під стінами пасуться козенята - стільки фотомоделей :) Козенят зацікавив мій фотік, вони підходили і зазирали в об'єктив, а коли я вже зібралася йти, бігли слідом і мекали :)
Вийшла на пусту дорогу. Місцевий дядько сказав, що маршрутки курсують кожні дві години - це обнадійливо, але я поки вирушила пішки в потрібному напрямку. Дивовижне небо над яблунями вздовж дороги... вантажівка з польовими робітниками... перші будівлі наступного села... і мене наздогнала маршрутка, і повезла до Львова.
0 коментарі: