Раковець

Дорога до Раковця не склала жодних проблем - поїзд до Франківська, автобус до Воронова і ще 4 км пішки. А от пошуки замку зайняли більше години. Місцеві жителі скерували нас правильно - від пам'ятника ліворуч, потім праворуч і вниз до річки. А там...
Дністер швидко несе свої холодні води повз зелені береги, повз прив'язаний зелений човник, повз крайні хатинки Раковця... і ніякого замку. Пішли ми в інший бік, вгору-вниз, знову до річки - і тут нема, а спитати ні в кого. Де замок? Озираємось - он він, сховався за деревами на високому схилі, недалеко від зеленого човника.

Старовинна башта виглядає уривком казки, автор якої не дуже розуміється у фортифікації і вибрав не стратегічне місце :). Зворотній шлях долається легше, коли є такий орієнтир, і навіть піднятись по крутому схилу навпростець не проблема - скоріше б опинитись біля мети!

Але, як це іноді буває, магія розвіялась від присутності незнайомців. Польські туристи припаркували машину і розклали намети прямо біля підніжжя башти. Ці шматочки сучасного життя так неприємно контрастують з лицарською казкою! Можна спробувати абстрагуватись від цього і знайти ракурси, де не видно нічого зайвого, але напрошується бажання приїхати сюди ще - в будній день не-туристичного сезону. Щоб побути наодинці з похмурим вартовим Дністра, і помовчати так, наче нас вигадав автор романтичної казки...