В селах Старосамбірщини. Частина II

Замок Гербуртів

При підготовці подорожі найбільше мене приваблював цей замок на вершині гори. Я романтизувала його образ, читаючи розповіді Блеки і розглядаючи карту, де замкова гора підвищувалась трохи вдалині від сіл та містечок, вкриваючись лісом. Я думала, що це найвіддаленіший від цивілізації замок України, куди добираються лиш самі завзяті краєзнавці - така собі загадкова фортеця, яка чекає, щоб її відкрив для себе ще один наполегливий мандрівник.

Окрилені цими думками, ми піднялись до замку. Брамна вежа сором'язливо ховається за густим листям дерев, затрудняючи фотосесію. Із завмиранням серця проходимо під її склепінням у внутрішній двір... і всі романтичні очікування тут же розлетілись переляканими птахами. Якісь свіжі дерев'яні побудови... якісь молодики з цигарками варять юшку в казані... гукають, щоб ми їх сфотографували... Від них ми дізнались, що дерев'яні столи й скамієчки зробив наглядач замку для гостей і подорожуючих, а самі вони просто відпочивають - такий собі пікнік у фортеці. Ну що ж, те, що у замка з'явився наглядач - це добра новина! Та й погода і природа не дають остаточно розчаруватись :)

Стара Сіль

Найгарніша пам'ятка Старої Солі - костел XVII ст. Фасад ще досі в будівельних лісах, але основна частина храму, принаймні ззовні, відреставрована. Через шпаринку в дверях можна розгледіти завали будматеріалів - схоже, що на цьому реставрація зупинилась (сподіваюсь, не на довго). Але і в такому стані храм вражає своєю величчю, красою та гармонійністю.

Ще одна цікавинка містечка - вілла Анна, якій майже сто років. Її силует з похиленим шпилем цілком заслуговує на звання візитівки Старої Солі.

Трохи далі вже видно П'ятницьку церкву 1440 року. Та через оранжевий колір і бляшаний дах вона не виглядає автентичною. Воскресенську церкву XVII ст. навіть не шукали, бо були втомлені і голодні. Залишимо її на наступний раз :-)

Муроване

Від зупинки "Муроване" до самого села ще півтора кілометри, і вже звідси починаються дива. Сонце пробилось крізь вологий туман і в заростях обабіч дороги несподівано засяяли перлини роси на прозорих павутинках. Це дивовижне видовище, що заслуговує окремого допису!..
Намилувавшись, рухаємось далі.



Проходимо повз гарні старі костели, алею вікових лип, і ось перед нами головна мета прогулянки - руїни замку XVI ст. Власне, залишилось всього кілька шматків стіни і високі вали. Все це потопає в зелених заростях, які дуже затрудняють підхід до руїн. Потрапити б сюди взимку!..


Лаврів

Тут вже починаються Карпати - багато природи, свіже повітря, яким хочеться напитися, охайні скирти сіна на далеких полях і хижі птахи в небі, до якого тут зовсім близько... Не дивно, що в цьому чарівному місці оселились монахи, збудувавши в XVI ст. Онуфріївський монастир. Тут дуже спокійно, з навколишніх пагорбів відкриваються чудові краєвиди, а по лісистим схилам так приємно гуляти.


Для тих, хто хоче зануритись в атмосферу цього місця, монастир має гостьові кімнати, а в навколишніх селах діють "зелені садиби". Можу надати телефон місцевого діяча туризму, який організовує відпочинок та екскурсійні програми для груп. Якраз цей веселий дядько і підкинув нас до Самбора разом з групою студенток-самбірчанок, які всю дорогу співали українські пісні. Згадайте якість доріг в сільській місцевості, а тепер уявіть, як звучали протяжні голосні в цих піснях :-) Тож їхати було дуже весело!

Більше світлин - на Picasa