Щоправда, спочатку натрапили на руїни млина біля річки, а потім, майже втративши надію після довгих пошуків, побачили між деревами заповітні кам'яні стіни!
Через задишку на підйомі та несподівану радість знахідки я не спромоглась ні на що краще, ніж розмахування руками та вигуки "О!.. О!..". Потім обійшла, облазила і пофоткала руїну в навколишній тиші, дивуючись, чому монахи вибрали саме це місце.
Правда, ще більше дивують строкаті "розписи" стін - це ж треба було комусь тащити фарбу до маловідомої пам'ятки, захованої в лісі, щоб понаписувати на ній свої імена! Я цього не розумію. Прикро, що в Україні безкарно живе стільки придурків, а пам'ятки помирають...
Більше світлин - на Picasa
0 коментарі: