Язлівець

Маленьке тихе село, над яким примарами височіють давні пам'ятки:

Костел XVI ст. стоїть зачинений і без даху. Справжньою радістю було знайти сходи в товщі стіни - по ним можна піднятись на самий верх башти! Але якщо спершу подивитись на склепіння в цій частині костелу, то нормальна людина нізащо туди не полізе. Я побачила це тільки коли спустилась :-). У вівтарній частині з такого перекриття випала купа цегли, утворивши чималу дірку в стелі. Бррр!..

Замок XIV ст. здалеку виглядає могутнім і приземистим, а з внутрішнього двору - дуже поруйнованим. Найбільше запам'ятався тунель з подвір'я до величезного вікна у стіні. На його кам'яній стелі, наче сонячні відблиски, тремтіли клаптики павутиння. Якщо є ліхтарик, або гарний зір, можна позаходити у відгалуження тунелю, розмірковуючи, як це виглядало і використовувалось 600 років тому.

Зараз, переглядаючи фото з цієї подорожі, шкодую, що не можу похвалитись гарними ракурсами Язлівецького замку. Що ж, я не проти повернутись, щоб це виправити!


Палац XVI-XVIII ст. зараз використовується як монастир, і найгарніше виглядає з боку парку. А парк... ммм :-)... це найприємніше в Язлівці! Уявіть: осінь, дерева вбрані у золото і бронзу. Тихо, сонячно, тепло. Доноситься запах спалюваного листя, а сивий дим закутує палац загадковим туманом. І нікого немає, крім неквапливих двірників. Природа, затишок, старовина - все те, що я так люблю!..


На околиці Язлівця розташований
старий цвинтар з великою каплицею-склепом. Нещодавно вхід до крипти зацементували, і правильно - щоб слабоумні п'яниці не влаштовували там смітник і не знущались над померлими. Трохи шкода, що я не побачила мерців, але хай вже буде так.


Вірменська церква XVI-XVII ст. - ще одна пам'ятка Язлівця.
Але нас вона не зацікавила, бо зовсім не виглядає на свій вік.
Тому знайомство з нею обмежилось кількома кадрами з вежі костелу.


Взагалі, Язлівець дуже сподобався, і залишив приємні світлі спогади. Ми сюди обов'язково повернемось!

Більше світлин - на Picasa