Маленьке тихе село, над яким примарами височіють давні пам'ятки:

Костел XVI ст. стоїть зачинений і без даху. Справжньою радістю було знайти сходи в товщі стіни - по ним можна піднятись на самий верх башти! Але якщо спершу подивитись на склепіння в цій частині костелу, то нормальна людина нізащо туди не полізе. Я побачила це тільки коли спустилась :-). У вівтарній частині з такого перекриття випала купа цегли, утворивши чималу дірку в стелі. Бррр!..

Замок XIV ст. здалеку виглядає могутнім і приземистим, а з внутрішнього двору - дуже поруйнованим. Найбільше запам'ятався тунель з подвір'я до величезного вікна у стіні. На його кам'яній стелі, наче сонячні відблиски, тремтіли клаптики павутиння. Якщо є ліхтарик, або гарний зір, можна позаходити у відгалуження тунелю, розмірковуючи, як це виглядало і використовувалось 600 років тому.

Зараз, переглядаючи фото з цієї подорожі, шкодую, що не можу похвалитись гарними ракурсами Язлівецького замку. Що ж, я не проти повернутись, щоб це виправити!


Палац XVI-XVIII ст. зараз використовується як монастир, і найгарніше виглядає з боку парку. А парк... ммм :-)... це найприємніше в Язлівці! Уявіть: осінь, дерева вбрані у золото і бронзу. Тихо, сонячно, тепло. Доноситься запах спалюваного листя, а сивий дим закутує палац загадковим туманом. І нікого немає, крім неквапливих двірників. Природа, затишок, старовина - все те, що я так люблю!..


На околиці Язлівця розташований
старий цвинтар з великою каплицею-склепом. Нещодавно вхід до крипти зацементували, і правильно - щоб слабоумні п'яниці не влаштовували там смітник і не знущались над померлими. Трохи шкода, що я не побачила мерців, але хай вже буде так.


Вірменська церква XVI-XVII ст. - ще одна пам'ятка Язлівця.
Але нас вона не зацікавила, бо зовсім не виглядає на свій вік.
Тому знайомство з нею обмежилось кількома кадрами з вежі костелу.


Взагалі, Язлівець дуже сподобався, і залишив приємні світлі спогади. Ми сюди обов'язково повернемось!

Більше світлин - на Picasa

Знайти руїни монастиря XVI століття під Бучачем було не легко, але ми це зробили - завдяки сайту castles.com.ua, підказкам місцевих та власній інтуїції :-)

Щоправда, спочатку натрапили на руїни млина біля річки, а потім, майже втративши надію після довгих пошуків, побачили між деревами заповітні кам'яні стіни!

Через задишку на підйомі та несподівану радість знахідки я не спромоглась ні на що краще, ніж розмахування руками та вигуки "О!.. О!..". Потім обійшла, облазила і пофоткала руїну в навколишній тиші, дивуючись, чому монахи вибрали саме це місце.

Правда, ще більше дивують строкаті "розписи" стін - це ж треба було комусь тащити фарбу до маловідомої пам'ятки, захованої в лісі, щоб понаписувати на ній свої імена! Я цього не розумію. Прикро, що в Україні безкарно живе стільки придурків, а пам'ятки помирають...

Більше світлин - на Picasa

В минулому році ми побачили осінні Карпати з вікна поїзда, і були зачаровані їхньою красою.
Ось знову осінь, беремо двотижневу відпустку, вибираємо привабливу хатинку зеленого туризму, і невдовзі потрапляємо в казку!
Після літньої повені в Карпатах різко поменшало туристів, в садибі ми були єдиними гостями, і в горах зустрічали лише місцевих. Так вільно, наче вся ця краса була тільки для нас!

Фотографії розкажуть краще за слова, але і вони не в змозі передати напоєння свіжим гірським повітрям, радості знайдення дерев'яної скамієчки високо на схилі і задоволення від денного сну на траві, майже на вершині, під теплим сонечком...

Поєднання відпочинку і краси - ідеальна відпустка!

"Дерев'яна" церква в Криворівні - пам'ятка архітектури 1818 року

Вночі перед нашим від'їздом вдарив мороз, а Чорногора покрилась снігом

Більше світлин - на Picasa