Наприкінці квітня Закарпаття перетворюється на казково-рожеве свято: розквітають сакури! Дерева-букети прикрашають цілі вулиці Ужгорода і Мукачево, та поодинці трапляються в менших містах і селах.

Ми відправились на фотополювання за цим весняним дивом:

З Берегово у нас склалась така історія:

Два роки тому ми приїхали сюди наприкінці велоподорожі по Закарпаттю. Наближався вечір, ми були стомлені і хотіли поселитись в готель, щоб без хвилювань про ночівлю прогулятись містом. Але в одному готелі не було місць, другий нам не сподобався, а про інші ми на той час не знали. Було вирішено залишити знайомство з Берегово на більш сприятливий час, щоб не зіпсувати враження через поганий настрій.

І ось цей час настав - ми повернулись, відкриті для приємних вражень, готові полюбити це затишне напівугорське місто. Але місто мало інші наміри.

Скажімо, якщо б там не було людей, Берегово могло б здатись цілком затишним. Але люди там є, і всі вони палять - скрізь, навіть в кафе. Велика табличка "у нас не палять" нічого не означає, за сизим димом її і не видно. А ще в кафе і ресторанах люблять вмикати жахливу попсу, щоб била по мозку: "туц-туц-туц-туц". Всі, крім нас, почуваються в такому середовищі абсолютно нормально. Мені ніколи не зрозуміти простих людей...


Добре хоч готель ми вибрали не в центрі, можна було добре виспатись. З самого ранку ми виїжджали на прогулянки, повертались ввечері, і самому Берегово майже не приділяли часу - адже так близько є села і містечка з руїнами замків, з виноградниками і лісами, де можна досхочу гуляти на свіжому карпатському повітрі! Нашо нам прокурене місто? :-)


Лише перед від'їздом ми трошки подобрішали, завітавши до кав'ярні "Тотем" - великий вибір заварних чаїв, кавових коктейлів і всяких десертів залишив приємний просвіт в наших спогадах про Берегово. Тож, може, колись і навідаємось сюди знову...

Нещодавня поїздка в це затишне село залишила по собі три яскраві асоціації: морозиво, замок і цигани :-)

Морозивом ми освіжались по дорозі від вокзалу до замку і назад. Замок - він мені взагалі дуже подобається, а цього разу я ще й захотіла сфоткати Замкову гору здалеку. До електрички залишалось дві години, і ми чомусь боялись, що можемо не встигнути. Бажання зробити незвичні фотки було таким сильним, що я бігала як навіжена, щоб здійснити всі задуми і не спізнитись при цьому на поїзд. Пробіглась на пасовисько до корівок (і фотоапарат викликав ажіотаж у пастушків), крутилась навколо калюж, щоб спіймати відображення руїн, шукала квітучі дерева для переднього плану (але не знайшла). Коротше, завдання я перевиконала і ми ще хвилин сорок сиділи на вокзалі :-)

А вже з електрички ми побачили циганський квартал - між глиняно-дерев'яними халупами сушиться дитяча білизна і ходять смугляві циганки в яскравих широких спідницях, прикрашених блистками. Дуже колоритно! Хоча підходити ближче я б не наважилась :-)

В Хусті ми були вже двічі, але ще до існування цьго блогу, тож розкажу про нього зараз.

В цьому маленькому закарпатському місті є пам'ятки, варті уваги:

По-перше, це Замкова гора і руїни фортеці з майже тисячолітньою історією. З її вершини місто як на долоні, а от роздивитись знизу руїни важко - вони з кожним роком все більше заростають деревами.


На схилах Замкової гори причаїлись старі цвинтарі. На одному з них колись росло багато нарцисів, а цього разу ми їх там не побачили...

По-друге, в центрі Хуста височіє готичний храм св. Єлизавети. Він різко контрастує з навколишніми будинками, немов шматочок Трансільванії перенесли в пост-радянський район і відгородили від сучасності кам'яним муром.


Якщо пройти вздовж потічка, то з Трансільванії потрапимо в Чехію, а вірніше, в так званий Чеський квартал, збудований сто років тому. Незвичні охайні будиночки під черепичними дахами, по вузьким вуличкам гасають учні місцевої школи, а в двориках цвітуть вишні. Навіть шкода, що чехи забудували тільки один квартал, а не все місто :-)

Замок Сент-Міклош знаходиться в центрі Чинадієва, і до нього навіть є вказівник. На стіні ж самого замку є напис "museum", що скеровує до дверей, а на дверях - дзвінок. Ну, раз ми вже тут, набираємось нахабності і натискаємо кнопку. Хвилина чекання, і нам відчиняє жінка; дивується, що нас тільки двоє, але впускає до середини. Для нас двох вона з ентузіазмом проводить екскурсію і не забуває нагадувати, що замком володіє художник Бартош - тут він облаштував художню студію і періодично проводить пленери для товаришів по ремеслу, а гроші з продажу їхніх картин йдуть на ремонт замку.

Чому я так акцентуюсь на екскурсії? Бо замок сам по собі - голі кам'яні стіни, дірявий дах, сирі приміщення, вікна без скла. Але: ось в цій кімнаті була спальня Ілони Зріні, де вона зустрічалася з Імре Текелі... а зараз ви пройдете по таємному ходу в стіні... а тут, в башті, стояла гармата, яка оберталась до будь-якої бійниці завдяки рухомій платформі...
І історія оживає: дірка в товщі стіни перетворюється на продуману систему опалення, канава за вікном - на широкий оборонний рів, в залах і переходах плетуться інтриги і вирішуються долі держав, а зворушлива історія про вічне кохання надихає сучасних молодят одружуватись в цьому замку.

Тут немає штукатурки і пластику, сувенірно-продуктових кіосків, немає закритих для туриста дверей і всяких офіційностей - це середньовічний замок як він є, і живе він на ентузіазмі художників і зацікавленості туристів.

Рідкісний позитивний приклад серед українських пам'яток!

Кілька разів ми були в Мукачево, а сюди ніяк не могли добратись, аж поки не вирішили розпочати подорож з палацу-санаторію, не відкладаючи на кінець.
Палац ховається у великому зеленому парку, де пташки на всі голоси сповіщають про весну. Аж ось за деревами визирає черепичний дах зі шпилями і димарями, щедро залитий ранковим сонцем - перед нами постає найгарніша за цю подорож споруда.


До речі, дерева аж ніяк не заважають фотографувати, навпаки - парк сприймається як органічне продовження палацу, пропонуючи багато творчих ракурсів і просто приємну прогулянку. Тут є квітучі магнолії і сакури, мальовниче озеро і навіть міні-зоопарк з косулями, зайцями і незвичними качками.
Можна завітати і до середини палацу - там збереглись комин, люстра і дерев'яні сходи.


Перехожа радянська тьотя намагалась переконати нас, що найбільша краса - в головному корпусі санаторію "Перлина Карпат", адже там відпочивають депутати. У нас явно різні поняття про красу :-) Тож не вагайтесь, їдьте саме сюди, бо цю ідилію варто побачити на власні очі!