Сірі градієнти неба ледь встигли посвітлішати, як ми вже були в дорозі до осінньої казки. Спочатку напівпуста маршрутка, потім кілька кілометрів тихої дороги, що розтягується від нетерплячого очікування... і, нарешті, початок села. Покищо не дуже казково? Але вже скоро - минаємо сільські установи, йдемо вздовж цвинтарних огорож, і за поворотом бачимо вежі костелу. Все, я у своїй стихії :-) Дістаю фотік і знімаю гусей на костельному подвір'ї, підходячи ближче до пам'ятки...
Аж раптом - громом і блискавкою в мене влучає індикатор зарядки фото-батареї: на останній поділці (а перед виходом показував повний заряд)! Паніка. Але що поробиш? Раз ми вже тут, пошукаємо замок і зробимо хоч кілька кадрів... Забігаючи вперед скажу, що на "останньому подиху" батареї ми обфоткали замок з усіх сторін, повернулись до костелу і також влаштували йому повноцінну фотосесію, ще й на цвинтар вистачило :-)
Замок шукати і не довелось - трохи нижче від костелу, між сільськими хатами, проглядається нереальна панорама, затягнута легким осіннім туманом. Тут би мали заграти барабани, рок-оркестр, ...але тиша.
Спускаємось далі, визираємо - ну це ж не марево, це торжествені руїни височіють на краю буденного села. І урочиста тиша оповила їх. Я радію: це таки реальність, і ми таки тут.
Замковий півострів з одного боку з'єднаний з лісистим пагорбом, а з інших сторін омивається тоненькою річкою.
Під деревами, навпроти замчища, так гарно посидіти попити чай з термоса, з цукерками замість сніданку :-) Звідти і село, і замок як на долоні - ось видно контури зруйнованих башт і стін, які знизу здавались валами, он по річці пливе біла делегація гусей, а там далеко по дорозі коники везуть сіно...
А на схилі навпроти замку стоять два високих дерева в ореолі власного червоного листя, а між ними - зачарована криниця. Звідти аж віє магією... і це не дивно, адже ми в казці!
Публікації
6 коментарі: