Біля входу в Святогірський Успенський монастир XV-XX ст. туристів зустрічає така привітна табличка:

Але ж цей монастир - пам'ятка архітектури національного значення, тож милуватись ним мають право не лише прочани, а й краєзнавці!

Впевнена у своїй правоті, гордо вішаю на шию свій Nikon і навіть не намагаюсь виглядати набожною. Що ви думаєте - ніхто й слова не сказав! Тільки зиркали скоса, але що мені з того. Та, виявляється, на території монастиря зовсім не цікаво - занадто просторі сірі доріжки, занадто мало скамієчок, занадто вибілені церкви.

Це все вкупі з недоброзичливими поглядами створює незатишну і натянуту атмосферу.
Скоріше звідси, на волю!..
Знаходимо біля башти хвіртку без звичного вже напису "стороннім вхід заборонено", і нумо туди, поки ніхто не бачить. Ура - через садок можна вийти до високих земляних валів! Кидаємо рюкзаки в травах і злітаємо на гребінь валу. Свобода!..


Звідси відкривається чудовий краєвид на монастир і клаптики полів, вдалині геометричними контурами маячить Володимир-Волинський і виблискує купол Мстиславського храму, а ще далі видно, як з насуплених сірих хмар ллється дощ...

Та поки він ще далеко, можна посидіти в запашних травах, милуючись польотом лелек, що кружляють прямо над нами.

Бо скоро холодний вітер, як суворий наставник, прожене нас з цього чарівного місця, щоб ми не спізнились на потяг додому...

Більше світлин - на Picasa

Ми давно заглядали на куточок синьоокої Волині, де розмістилась одна з найбільших озерних груп Європи. Читали відгуки відпочиваючих, дивились чужі фотографії, і все це складалось в ідеалістичний пейзаж в наших уявах.

Вибір зробили в сторону озера Пісочного, бо всі в один голос стверджували, що тут чистіше та тихіше, ніж на Світязі - найглибшому озері України. А ми цінуємо затишок понад усе!

Та ілюзії розбилися вщент в перший же день по приїзді. Знайти житло виявилось важче, ніж ми очікували: в котеджах біля берега чи занадто дорого, чи немає місць, чи немає двомісних кімнат. Пошуки привели нас в село Мельники, де ми і оселились в звичайній сільській хаті. От тільки до озера звідти йти майже два кілометри.


Пісочне дійсно чистіше за Світязь - у воді не плавають недопалки та обгортки. Але вздовж лісових стежок всеодно насмічено, як і скрізь, де є люди. Щодо тиші... Ми ходили купатись на протилежний берег від пансіонату "Лісова Пісня", але і звідти чули їхню дискотеку, і в селі до пізньої ночі лунає "туц-туц-туц..."


З приємних моментів можу виділити хіба що захід сонця над озером, чисте повітря і веселку після грози...

P.S. Коли наступного разу плануватимемо відпочинок, то краще поїдемо в Карпати :-)

Більше світлин - на Picasa