Відомо, що тут був замок. Але не кажіть мені, що це він і є! Це якась маленька реконструкція-стилізація в парку, де збирається місцева еліта з сємками. Надовго ми тут не затримались - вже активно вечоріло, а нам ще треба було дістатись до вокзалу, не зважаючи на протести втомлених ніг після 16-кілометрової прогулянки по полям і пам'яткам Рівненщини...

Невірків
Великий сумний костел пропускає дощ крізь обвалений дах і терпить місцевих підлітків, які розпалюють вогнище в старих інтер'єрах. Ще збереглись розписи на стінах... проте кого це цікавить?

Великі Межирічі

Двері зачинені на замок, але це не заважає нам - мандрівникам, любителям старовинної архітектури. Не заважає це і бовдурам, які вирішили додати до печальної долі костелу ще й свої пошлі каракулі.

Чому сатаністи-мандрівники проявляють більше шани християнським храмам, ніж самі християни?..

Більше світлин - на Picasa

Абсолютно несподівано у вікні автобуса з'явився дерев'яний вітряк. Невже вони ще залишились в Україні?.. Звіряємося з картою, маючи намір повернутись сюди на зворотньому шляху. В Губкові дізнаємось, що по інший бік дороги має стояти ще один вітряк. Оце так знахідка!..

Дощ. Вгорі хмари, знизу калюжі. Автобус під'їжджає до села Щекичин, ми припадаємо до вікон... ось він, той самий вітряк! Водііій, зупиніііть!


Вийшовши у непогоду, першим ділом озираємось через дорогу: де другий вітряк? Нема... Може, пан з Губкова помилився? Хоча, он якісь дровеняки визирають над травою. Це скелет вітряка :-(
Коли він впав? На скільки ми спізнились?
А скільки ще залишилось жити його дерев'яному сусіду? Йой, та він уже просвічує! Не розвалився лише тому, що служить за дровник на житловому подвір'ї. Коли там вітряна осінь? Здогадаєтесь, що станеться?..

Більше світлин - на Picasa

...Як приємно сидіти біля хреста на Дзвонецькій горі, підставляючи плечі вітерцю, що гуляє між берез, і дивитись вниз на річку, взяту в полон високими зеленими берегами.

Приємно вдихати аромати трав і квітів, проходячи повз поля, торкаючись руками колосків, коли бабки і метелики розлітаються в різні сторони від твоїх кроків. Приємно спостерігати за сонцем, що повільно котиться додолу, зігріваючи замкове каміння, на якому ростуть квіти.



Пливти на човні...

Бачити відображення руїн старовинного замку в холодній річці, серед яскравих синьо-зелених краєвидів. Піднятись на Соколині гори, залишивши позаду гамір пікніків, і поглянути на місця, де щойно були.

Приємно повернутись ввечері до гостинної хати, де господиня готує вареники з сиром :-)
І почути місцеві легенди з ноткою гордості за свій край...

P.S. Дякуємо Вам, Майя Володимирівно!

Більше світлин - на Picasa

В Корці одразу кидається в очі велика кількість храмів - по всьому горизонту в небо здіймаються куполи церков, костелів, монастирів. Але ми люди не набожні, і приїхали сюди не за опіумом для народу, а за старовинною архітектурою.

Перш за все - це замок.
До в'їзної вежі веде відбудований міст, а подвір'я заросло високою травою. Де-не-де крізь зарості проглядають окремі шматки фортечних стін.

Для повноти картини раджу прогулятись по іншому берегу річки, в мутних водах якої відображаються руді мури.

На тому ж березі є ще одна цікава пам'ятка - костел св. Антонія. Дуже гарний! Але в той день був зачинений, тож нам тільки й лишалось, що обійти його довкола.

Є ще пам'ятка у вигляді жіночого Троїцького монастиря. Мене він абсолютно не зацікавив, проте до нього приїжджають цілі автобуси паломників. А біля замку і костелу можна зустріти лише місцевих.
Туристи, агов!..

Більше світлин - на Picasa