Перед поїздкою читала різні відгуки про Чортків - комусь він сподобався, комусь - ні. Я ж вирішила нічого не очікувати від цього міста, щоб враження було дійсно першим, свіжим, не заснованим на відгуках інших. В результаті Чортків просто вразив мене своєю атмосферою, яка густим затишком розливається над мощеними вуличками. Відчуваєш себе тут як вдома. Час неначе призупинив свій плин...


Більше за все в Чорткові сподобався, звісно, Домініканський костел. Стара ратуша теж цікавенька.



А замок, який був головною причиною відвідання міста, переживає не кращі часи - за огорожею могутніх стін поселилась газова станція. Сподобалась дерев'яна Вознесенська церква 1717 р. А релігійні "комікси" на подвір'ї православного храму здивували - чому остання гравюра зображає поховання Ісуса, а не його воскресіння? На чому ж тоді базується християнство?..


Всі інші пам'ятки залишили на наступний раз, бо зупинялись тут всього на день, а поспішати так не хотілось... Зате буде привід приїхати ще.

Ці села, не розбещені туристами, опинились на нашому маршруті завдяки сайту www.castles.com.ua, бо тут були замки. Власне кажучи, вони є і зараз - стіна долинської твердині підпирає церкву, а буданівську фортецю перетворили на психлікарню. Ось так живуть в Україні пам'ятки історії. Не будемо про них забувати?..


Долина: руїни замку дуже заросли, за літньою зеленню майже не було видно мурів.





Буданів: Біля замку довго не затримувались, бо через непривітних жінок в білих халатах почували себе вимушено. Зате коли тащили ровери по затяжному підйому на виїзді з села, єдиною втіхою було оглядатись назад - на чудову панораму Буданова з його незвичайним замком.

Мабуть, у кожного романтика є особисте, таємне місце, де він може мріяти та творити, насолоджуватись спокоєм та красою. Я знайшла таке місце для себе.
Дорога для нас (як для велотуристів) виявилася складною, але я подолала би втричі важчий шлях, щоб туди дістатись, бо воно того варте! Там не було ні людей, ні сміття. Зате були кислющі яблука, якими ми підкріпились з мазохістським задоволенням.
Я не хочу, щоб про це місце знали прості смертні та "шашличні" туристи - хай собі живуть своїм мізерним життям, вони не достойні такої краси.

Я зовсім по-іншому уявляла собі це місто. Мені воно так подобалось на чужих фотках... Мабуть, я забагато очікувала від загадкової Теребовлі, бо коли нарешті туди потрапила - розчарувалася. Вся таємничість кудись поділася, відкриваючи реальність: купки людського лайна під замковими стінами та "пряничний будиночок" замість оборонної стіни монастиря... Крім того, давалася взнаки втома від першого дня подорожі, і насувався вечір - треба було шукати місце для ночівлі. Можливо, варто буде повернутись в Теребовлю в ясний осінній день, пройтися, не поспішаючи, і спробувати по-новому її оцінити?.. Але покищо в Україні є дуже багато місць, куди би я залюбки з'їздила замість Теребовлі.

З одного боку до замку туляться хати, залишаючи між своїми парканами та оборонними стінами вузеньку зарослу стежинку; з іншого - він і сам схожий на хату, бо служить за житло спадкоємцям графської прислуги та їхнім квартирантам. Але якщо обійти замок ззаду, ви побачите могутню фортецю! Прогулюючись по квітучій галявині під цими стінами, можна забути про плин часу та про звичайних людей, що живуть навколо... нікого нема, є тільки замок і краєвиди...


Дуже несподіваним для мене виявився костел - така розкіш в провінційному містечку! Гуси собі пасуться навколо... а він стоїть такий гарний! І великий такий, що в кадр весь не влазить, а відходити далі не хочеться.

Біля костелу є старий цвинтар. Кам'яні статуї-надгробки та великі похилені хрести, між якими немає стежок у високій траві, і ти не знаєш, чи ходиш між могилами, чи прямо по ним. Обширний краєвид на схили сусідніх пагорбів не обмежений ні будівлями, ні деревами - погляд гуляє по просторам, і такий спокій...

...Про світанок в Тернополі свідчило посвітлішання сірого неба - сонце в той день так і не з'явилось.
Старі храми, центр, квіти...
Тут затишно. Особливо мені сподобалась атмосфера перед Домініканським костелом. І ще цікаво виглядає замок в профіль - наполовину поштукатурений, наполовину пошарпаний. Величезне озеро... невже дійсно штучне?
По місту проїхались дуже швидко, приділяючи увагу лише основним його пам'яткам. А коли вже зібрались рушати далі, хмари таки прорвались дощем...